Читати книгу - "Дзеркало судді"

— Ну, незрозуміла для необізнаних, — пояснив Чейз. — Хочу вам сказати, в нас, у Штатах, добряче поламали голову над вбивством Галупа і Штейна, і над вбивством старого Мертона, і над подвійним злочином Делмона. А ви завжди потрапляли в саму гущу подій і розкривали таємницю, однак нікому не казали, звідки вам усе відомо. Природно, багато хто вирішив, що ви, так би мовити, усе знаєте наосліп. Карлота Бравнсон ілюструвала епізодами з вашої діяльности свою лекцію про форми мислення. А «Спільнота сестер-духовидиць» в Індіянополісі…

Отець Бравн, уся увага якого була зосереджена на печі, нарешті сказав голосно, так, немов його ніхто не чув:

— Ох! До чого все це?!

— Вашому горю не допоможеш! — добродушно посміхнувся містер Чейз. — У наших духовидиць хватка залізна. Як на мене, хочете покінчити з базіканням — відкрийте вашу таємницю.

Отець Бравн шумно зітхнув. Він опустив голову на руки, немовби йому стало важко думати. Потім підвів голову і глухо сказав:

— Гаразд! Я відкрию таємницю.

Він обвів потемнілим поглядом посутенілий дворик — від багряних очей печі до древньої стіни, над якою щораз яскравіше блистіли сліпучі південні зірки.

— Таємниця… — почав отець Бравн і замовк, немовби не міг продовжувати. Потім зібрався з силами і сказав. — Розумієте, усіх цих людей убив я сам.

— Що? — придушеним голосом запитав Чейз.

— Я сам убив усіх цих людей, — лагідно повторив отець Бравн. — Тому і знав, як усе було.

Ґрендисон Чейз випростався на весь свій величезний ріст, немовби його підкинуло легким вибухом. Не зводячи ока із співрозмовника, він ще раз недовірливо запитав:

— Що?

— Я ретельно готував кожен злочин, — продовжував отець Бравн. — Ретельно обдумував, як його можна вчинити. І коли я знав, що відчуваю достеменно так, як відчував убивця, мені ставало ясно, хто він.

Чейз полегшено зітхнув.

— Але ж і налякали ви мене! — сказав він. — Я на хвилину повірив, що ви справді їх повбивали. Я так і побачив грубі заголовки в усіх наших газетах «Детектив у сутані — вбивця. Сотні жертв отця Бравна»! Що ж, це хороший образ. Ви хочете сказати, що кожного разу намагалися відновити психологію…

Отець Бравн сильно вдарив по печі своєю короткою люлькою, яку щойно збирався набити. Обличчя його викривилося, а це траплялося з ним дуже рідко.

— Ні, ні і ще раз ні! — сказав він мало не гнівливо. — Немає тут жодного образу. Ось що буває, коли починаєш говорити про серйозні речі. Ну хоч пари з вуст не випускай! Варто лиш завести мову про яку-небудь моральну істину, як вам скажуть, що ви висловлюєтеся образно. Одна людина — справжня, двонога — якось сказала мені: «Я вірю у Святого Духа лише в духовному сенсі». Я його, звісно, запитав: «А як інакше в Нього вірити»? — а він вирішив, ніби я сказав, що треба вірити тільки в еволюцію, або в етичну однодумність, або ще в якусь нісенітницю. Ще раз повторюю — я бачив, як я сам, як моє «я» здійснювало всі ці вбивства. Зрозуміло, я не вбивав моїх жертв фізично, але ж річ не в тому, їх могла вбити і цеглина. Я думав і думав, як людина доходить до такого стану, поки не почав відчувати, що сам дійшов до нього, бракувало лиш останнього поштовху. Це мені порадив один друг — хороша духовна вправа. Здається, він знайшов її у папи Лева Тринадцятого, якого я завжди шанував.

— Гадаю, — недовірливо промовив американець, дивлячись на священика, як на дикого звіра, — вам доведеться ще багато чого пояснити мені, перш ніж я зрозумію, про що ви говорите. Наука розшуку…

Отець Бравн нетерпляче клацнув пальцями.

— Ось воно! — вигукнув він. — От де наші шляхи розходяться. Наука велика річ, якщо це наука. Справжня наука — одна з найбільших речей у світі. Але якого сенсу надають цьому слову в дев’яти випадках з десяти, коли кажуть, що розшук — наука, кримінологія — наука? Зазвичай хочуть сказати, що людину можна вивчати зовні, як величезну комаху. На їхню думку, такий підхід безсторонній, а насправді це просто не по-людському. Вони роздивляються людину здалека, як релікт; вони вивчають «злочинний череп», як ріг у носорога.

Коли такий учений говорить про «тип», він має на увазі не себе, а свого сусіда — зазвичай бідняка. Звісно, іноді корисно поглянути збоку, проте це не наука, тут якраз слід забути ту дещицю, яка нам відома. У другові треба побачити незнайомця і подивуватися вже добре знайомим речам. Приміром, можна сказати, що ніс у людей — короткий виступ посеред лиця; а про сон — що люди впадають у забуття один раз на добу. Але те, що ви назвали моєю таємницею, — це щось зовсім інше. Я не вивчаю людину ззовні. Я намагаюся проникнути в її нутро.

Це щось значно більше, правда? Я — усередині людини. Я поселяюся в ній, у мене її руки, її ноги, та я вичікую доти, доки не почну думати її думи, мучитися її пристрастями, палати її ненавистю, доки не погляну на світ її налитими кров’ю очима і не знайду, як вона, найкоротшого і найшвидшого шляху до калюжі крови. Я вичікую, поки не стану вбивцею.

— О! — промовив містер Чейз, похмуро дивлячись на священика. — І це ви називаєте духовною вправою?

— Так, — відповів отець Бравн. — Саме так… — Він помовчав, потім продовжив: — Це така вправа, що краще б мені про неї не розповідати. Але, гадаю, не можу я вас відпустити з порожніми руками. Бо ж ще скажете там, у себе, що я чаклую або займаюся телепатією. Можливо, моє пояснення не найкраще, але все це — свята правда. Людина ніколи не буде доброю, поки не зрозуміє, яка вона погана, чи якою поганою могла б стати; поки не зрозуміє, як мало права у неї глузувати і говорити про «злочинців», як про мавп із якогось далекого лісу; поки не перестане так ницо обманювати себе, так по-дурному базікати про «нижчий тип» і «злочинний череп»; поки не вичавить зі своєї душі останньої краплі фарисейського єлею; поки сподівається загнати злочинця в кут і накрити його сачком, як комаху.

Фламбо підійшов ближче, наповнив великий келих іспанським вином і поставив його перед своїм другом; такий самий келих стояв перед американцем. Потім Фламбо заговорив — уперше за увесь вечір:

— Отець Бравн, здається, привіз з собою багато нових таємниць. Учора ми якраз говорили про них. За той довгий час, коли ми не зустрічалися, йому довелося зіткнутися з цікавими людьми.

— Так, я дещо чув про ці