Читати книгу - "Закоłот. Невимовні культи"

ядерну бомбу Теллера-Улама, металевий велетень розтинав порожнечу, лишаючи за собою довгий хвіст радіоактивних ізотопів. Подорож корабля тривала вже дванадцять стандартних діб, з яких п’ять він пройшов, використовуючи сингулярний рушій, — від Марса майже до внутрішньої межі поясу, орбіти сімейства Флори, а решту — маневруючи в астероїдному поясі на крейсерській тязі «Оріону». Ескорту, невід’ємного від кораблів цього класу, не було. Материнський корабель здавався цілком самотнім.

Розвідник-перехоплювач, що йшов зустрічним курсом від орбітальної бази на Церері, був значно менший і (за цих умов) значно спритніший. Щільно загорнутий у декілька шарів стелс-полів, він досі лишався непоміченим сенсорами велета. Навіть якби ті й спромоглися помітити його, навряд чи розпізнали б. Сигнатур корабля не було в жодній базі, тож матричний інтелект «Сінано» відсіяв би сигнал перехоплювача як системний ґлитч. Або ідентифікував як космічне сміття — втрачений безпілотний зонд чи пошкоджену рятувальну шлюпку.

Перехоплювач був усього п’ятнадцять метрів завдовжки, не мав озброєння й не ніс спеціального обладнання. Екіпаж складався з двох людей, але жоден із них не був долучений до пілотування — цим займався полонений фрагмент інтелекту мі-го, який константним бомбардуванням частками антиматерії був редукований до ефірної проекції, яку потім прив’язали до корабля трьома полікристалічними сигілами.

Потужні здібності мі-го в космогації (що були безліччю одночасних квантових станів причинно-наслідкової області, з яких ці істоти колапсом утворювали найоптимальніше) робили їх цінними конструктивними компонентами. Та цінність суперничала лише з небезпекою, яку створювали подібні експерименти. Наскільки складно було здобути такий «компонент», настільки ж складно було підтримувати та водночас контролювати його. Відокремлення інтелект-одиниці було лише тимчасовим, і спільний розум постійно намагався повернути втрачену частку, тимчасом як сама частка поступово деградувала. Тому ані корабель, ані мі-го, що управляв ним, ані екіпаж не мали повернутися на Цереру. Їхнє завдання було ретельно виважене, прораховане… й стрімко наближалося до розв’язання.

Єдиний відсік із системою життєзабезпечення був ритуальною камерою. Усі інші його функції були допоміжними. Окрім булітів з надпровідними полікристалами, вакуумних пакунків жертовної крові та свяченого воску, пергаменток з кремній-органічними пентаклями та вівтаря з полімеризованого мармуру тут були лише спальні мішки та мінімальний запас їжі й води.

А ще біополімерні штурмові обладунки «Шантак» та компактний арсенал старовинної стрілецької зброї.

Коли перехоплювач вийшов на стикувальну відстань, екіпаж отримав скупе повідомлення на моніторі спостереження — червоний знак оклику. Почалася підготовка до ритуалу.

Сімдесят вісім стандартних хвилин потому перехоплювач здійснив стикування з восьмим шлюзом материнського корабля «Сінано». На сей момент на борту лишився тільки один живий член екіпажу.

Дихальне повітря не було закачано в шлюзову камеру, але «Шантак» мав автономне життєзабезпечення. Мі-го, змушений коритися програмним чарам, забезпечив оверрайд шлюзових воріт, після чого, біснуючись з власного безсилля та покірності, розпочав перевантаження паливної системи. Ще за вісімнадцять стандартних секунд перехоплювач перетворився на хмару розпечених молекул, більшість яких вибухнула у навколишній вакуум. Та частка, яка все ж потрапила всередину «Сінано» через шлюзову камеру, не зашкодила людині, що піднялася на борт.

ІІ

NON EST PAX ЕТ PRISTINVM CHAO

TANTVM BELLVM

Багряні літери зловісно сяяли на фресці, що покривала синткерамічну переділку. Позаду них клубочилася жахлива скупченість матерії та енергії, поєднаних і сплетених незчисленною кількістю неймовірних способів. Сфери, промені, криві та параболи, сяйво й дим. Химерні напівпрозорі літери під самою підлогою були: «hoc est porta / hoc est clavem».

Фреску було рясно забризкано кров’ю.

Понівечені рештки дрейфували в просторі. Три або чотири тіла, пошматовані на лахміття та розкидані навкруги. Плоть місцями спалена до вугілля — чорне на рудому та червоному. Калюжки скипілої крові хрускотіли під магнітними підошвами. Окремі стверділі краплі, схожі на кристали рубінів, повільно флоатували в слабкому потоці повітря. Штучна сила тяжіння «Сінано» була заслабка, щоб утримувати все на підлозі. Точніше — мінімально необхідна, щоб підтримувати людські організми в тонусі.

Важка хода магнітних підошов не сповільнюється. Візор шолома — золотава гексополігональна сітка — фасетами віддзеркалює понівечених мерців. Масивні, закуті в броню руки тримають ваговиту архаїчну зброю — тридульну переламну рушницю-картечницю. Її товсті цівки вкриті складним гравіюванням — асемічними символами без прямих ліній та гострих кутів. Громіздкий барабанний револьвер у пласталевій кобурі, вмонтованій у стегно, мав схожі ознаки — таку саму анахронічність та примітивність у поєднанні з виваженою ритуальною естетикою. Ці прадавні знаряддя виглядають чужорідними на тлі штурмових обладунків, що є втіленням окультного хай-теку Нової Імперії: складна полімерна органіка, мономолекулярне графенове покриття, карбоново-кремнієві волокна, сплетені в непробивний захисний шар, надпровідникові захисні сигіли, інтелектуальні чутники, що реагують в зептосекундному діапазоні, та синторганічні наноботи в охолоджуючому контурі, заповненому плазмою модифікованої крові.

Собівартість «Шантака» більша за річний бюджет середньої аграрної комуни в агломерації Мемфісу — та все одно це лише серійний продукт. На відміну від револьверів та рушниці.

М’який поворот — коридор закручується спіраллю навколо поздовжньої осі корабля. Герметичні двері, застиглі в напіввідчиненому стані. Між їхніми стулками військовий — розірваний у попереку тулуб, що в смертельній агонії вчепився у пласталеву плиту дверей. Броня на грудях та спині закіптюжена до матової чорноти, м’ясо та нутрощі в рані — ламке вугілля.

Раптом труп здригається. Закляклі руки розпрямляються, різко штовхають оцупок почорнілої плоті на штурмовика. В розтрощеному візорі шолома видніється обпалене до кісток обличчя мерця — череп, вкритий кіптявою. Очі луснули від жару, губи перетворилися на чорну засохлу піну, що обліпила хижо вишкірені зуби.

Приклад картечниці зустрічається з мертвим обличчям, і воно вибухає дрібними кістками, застиглою кров’ю, вуглинками та масним попелом. Інерція відкидає тіло назад — а штурмовик прискорює рух.

В отворі напівпрочинених дверей налягає плечем на горішню плиту. Гучний скрегіт металу відгукається на потужне зусилля воїна. А у відсіку за отвором його вже чекають.

Постріл картечниці відкидає першого, хто кидається до дверей — скаліченого, переламаного мерця, при кожному русі якого лунає сухий хрускіт. Палаючий рій шроту вгризається в тіло, роздираючи його. Потужний імпульс змінює вектор руху нападника — чи радше його решток, що розлітаються навсібіч. Друга люфа харкає в мерця, оголене м’ясо якого вкривають пульсуючі червоні нарости. Його одяг та шкіра обгоріли так, що їх уже не можна розрізнити. Шрот шматує спотворене тіло, і воно бризкає паруючими згустками рідини, що при зіткненні плавлять пластик та метал.

Усе це займає півтори секунди. Потім лунають перші постріли ворога.

Третя люфа віддає своє палке нутро космопіху, що намагається зайти з флангу. Шрот перетворює тактичний шолом на паруючу хмару крові, попелу та дрібних скалок.

Штурмовик минає отвір і входить у відсік. Руки