Читати книгу - "Вогонь і кров"

із виходом праці «Боротьба як внутрішнє переживання», написаній на грані військових щоденників та нарису, друком в 16 номерах «Ганноверішен Кур’єр» багато в чому автобіографічного роману «Лейтенант Штурм» (1923), та включених у це видання чергових літературно відшліфованих щоденників «Перелісок 125 (З хроніки окопної війни 1918-го)» (1924/25) та «Вогонь і кров: маленький уривок великої битви» (1925).

Проте справа не в художній формі, до якої все активніше вдається Юнґер, нібито віддаляючись від унікальної безпосередності «переживання війни». Та межа, за якою літературний жанр становить самодостатній інтерес, була перейдена ним у 1929 р., в розпалі «другого» періоду творчості Юнґера, присвяченого політичній публіцистиці, коли вийшла перша редакція «Серця шукача пригод» («Рискующее сердце» в російському перекладі). Адже харизматичний лідер думки фронтовиків не просто капіталізує авторитет зразкового солдата, підкріплений рідкісними почесними нагородами та славою автора популярних книжок про війну. Вже в перших пробах пера Юнґера помітне розуміння того, що разом із втратою війною своїх класичних форм, відмінність між військовим і цивільним станом стає все примарнішою, тож у його випадку можна говорити тільки про умовну демобілізацію після закінчення Першої світової.

Та втома від орієнтації на політичну актуальність, у чому він зізнається пізніше, була не єдиною причиною, що спонукала Юнґера до жанрових експериментів. Визнаний майстер філософського роману, що юнаком утік до Африки, аби вступити в Іноземний легіон і писав рідним із фронту, що Німеччина стала для нього «надто тісною», і він волів би «якомога швидше податися кудись далі», на рубежі 20-30-х рр. Юнґер остаточно переходить до планетарної аналітики в просторі та епохальних медитацій у часі. Тобто метафізична та філософсько-історична компонента починає відігравати все більшу роль у його творчості, аж поки цей слухач природознавчих курсів у Ляйпцизькому університеті, який відмовився від академічної кар’єри, не видає свої безсмертні філософсько-політичні есе «Тотальна мобілізація» (1930), «Робітник. Панування і гештальт» (1932) та «Про біль» (1934), що справлять поворотний вплив на філософування Мартіна Гайдеґера.

У цьому сенсі Йозеф Геббельс, котрий належав до численних шанувальників військової прози Ернста Юнґера, помилявся, коли з нагоди виходу «Серця шукача пригод» зазначив у своїх щоденниках, що в порівнянні з «У сталевих грозах», «великою і героїчною книжкою», це всього-на-всього «чорнила» і «література», маючи на увазі жанровий перехід від героїчного до магічного реалізму. І не тому, що в цей період Юнґер насправді не відходить від військової тематики і навіть продукує оригінальну доктрину в царині філософії війни (вперше есе «Тотальна мобілізація» вийшло у збірці «Війна і воїн»). А тому, що в цей час починають увиразнюватися метафізичні ідеї Юнґера, які не вписувалися у канонічний націонал-соціалізм і зручним жанром для трансляції яких відтоді став як філософський трактат, так і роман, передусім футуристична антиутопія. Так, саме в першій редакції «Серця шукача пригод» (1929) з’являються ключові філософські концепції й поняття Юнґера — «прусського анархіста» та «нульового пункту цінностей», про які йтиметься далі.

В цьому контексті, Юнґер не може бути «анти-Ремарком» хоча б тому, що того самого 1929 року, коли виходить друком літературна класика «втраченого покоління» («На Західному фронті без змін» Ремарка, «Прощавай, зброє!» Ернеста Хемінгуея, «Смерть героя» Ричарда Олдінгтона), він уже давно завершив рефлексувати над воєнним досвідом, вийшовши на серйозний філософський рівень у романі зовсім не про стихійний авантюризм, що відображений у заголовку твору. Звичайно, можна сказати, що філософським підґрунтям «На Західному фронті без змін» Ремарка є щось на кшталт екзистенціалізму, та асиметрія зі славою мислителя й філософа, що закріпилася за Юнґером поряд зі славою талановитого письменника й «поета війни», зберігається. І саме це передумова розуміння ранньої військової прози Юнґера, яка уже має ознаки філософської.

У згорнутому вигляді метафізику надісторичних змін «зрілого» Ернста Юнґера легко знайти на сторінках романів, перекладених українською в цьому виданні. «Надісторичних», адже аналіз причин поразки в Першій світовій у політичній публіцистиці «міжвоєнного» Юнґера та варіації на тему сакраментального формулювання «Ми мали програти війну, аби виграти націю» Франца Шаувекера (з роману «Пробудження нації» того ж таки 1929-го року), яке лягло в основу нового націоналізму Юнґера, доволі швидко поступилися рефлексіям на тему титанізму як духовно-історичного стану сучасності, породженого явищем індустріальної війни, коли техніка вперше відсвяткувала свій жорстокий тріумф над людиною.

Командиру, на чиїх очах одного разу майже вся його рота була знищена прицільним влученням ворожого снаряду, коли зі ста шістдесяти учасників наступу повернулися лише шістдесят три особи, можна пробачити бажання відшукати вищий сенс у безкінечному вирі смертей і втрат. «І якщо наше покоління мало сплатити рахунок, який відкрили інші, то, можливо, у свої самотні й страшні години, у палаючому чистилищі, ми теж знайшли свій зиск, плоди якого ще зійдуть потім і важитимуть більше, ніж усі мертві та поранені», — пише на сторінках «Вогню і крові» Юнґер. Значно пізніше він говоритиме про «митний збір», який має сплатити людство за перетин метафізичного кордону.

Цим зиском, винесеним Юнґером з окопів Першої світової, як не стільки війни між європейськими народами, «томмі» та «гуннами», скільки «дуелі між машиною й людиною», передусім було внутрішнє Преображення солдатів, що увінчалося появою нового антропологічного, точніше, титанічного типу Робітника-Прометея. Тому ранні військові твори Юнґера як становлять самодостатню категорію, так і є свого роду пролегоменами до його magnum opus «Робітник. Панування і гештальт» (1932), а секвенція «люди-титани-боги», яка є стрижнем філософсько-історичної концепції мислителя, на 70 відсотків сформувалася саме в ці три, разом із публіцистикою, періоди його творчості.

У всесвітньо-історичній перспективі Юнґер вважав Першу світову більш вагомою, аніж Реформація й Французька революція. На зразок того, як він порівнював воєнний досвід із несподіваною благодаттю, що радикально змінює людину, в його інтерпретаціях індустріальна війна наближалася до «осьового часу» Карла Ясперса. Фактично вона була воротами, через які стихійні титанічні сили прорвалися в історію з міфологічних надр Тартару, адже впродовж останніх декількох століть їхнє «постукування знизу» було дедалі голоснішим.

У соціальній площині звільнення Прометея від кайданів проявилося передусім як розмивання всіх органічних спільнот та ієрархій у плавильному тиглі нової планетарної держави: відмінностей між станами, націями та расами, але, найголовніше, між цивільними і військовими. Нова реальність «тотальної мобілізації», проте, не означає, що на зміну старим відмінностям (або «нерівностям») приходить діалектика класової боротьби. Це означає, що кожен стає Робітником і в цьому сенсі є військовим, який мобілізується до виконання плану або наказу самим фактом належності до все більш технізованого світу.

Помітно, що вже у військовій прозі Юнґера карбується й той бездоганний тон і лексикон, якими вирізнялися його пізніші філософсько-політичні твори та притаманна їм двозначність в оцінці нових