Читати книгу - "Щоденник Україножера"

військом і червоними асурами з королівства Лєнінбург вкупі з орками, що врешті й видерли собі владу на цілій Чухонській Імперії. Тоді, як ми знаємо, вкотре було втрачено надію на здобуття незалежності Піднебес­ною, бо наддніпрянські агроельфи у вирішальну мить все кинули і почали битися зі своїми найзапеклішими ворогами — наддніпрянськими агроельфами.

Майже нічого не знаємо про ельфійську куль­туру часів Уересер. Маємо буквально кілька імен та гішторичних постатей. Чаклун Сосюра, котрий, як пишуть, був знаний глибокими містичними одкровеннями і здатністю перебирати картоплю поглядом. Гербовий шляхтич пан Щербина, один із королів Уересер. Вівтарна виконавиця ритуаль­них гімнів Фет-Фрумос Ротару, чия мумія й досі зберігається в храмовому комплексі ім. Героя Перуновича Бандери. Публіцист і топовий блогер Пикола Насилльович Демагоголь, що вважався батьком оркочухонської літератури. Є буквально ще кілька імен — і все.

Гішторія Піднебесної Наддніпрянщини є суцільним міфом, але ми коротенько окреслимо її загадковий плин. Згідно з переказами, вважається, що в 1648 році наддніпрянський півбог Богобран Батькохміль підняв криваве агроельфійське повстання проти засилля гербової шляхти і найманих королів західної респу­бліки Ляхланд, до складу якої тоді входила Піднебесна. Літописець зазначає — «В роцѣ 1648 приїдохомъ агроельфє і уєбаша ляхоельфє мрачно». Після легендарного двобою Батькохмеля і русинського шляхтича-велетня Яреми (пишуть, що билися висмикнутими з корінням обдертими сторічними дубами) агроельфи подо­лали гербову шляхту, перерізали усіх гномів-цадиків, і в країні запанували такі страшні демократичні процеси, що Богобран, почухавши свого мудрого лоба, плюнув та й здав увесь проект до майже чоти­рьохсотрічного рабства сусідній Чухонській Імперії, що якраз набирала сили.

Пишуть також, що начебто задовго до тих бурем­них часів на теренах Піднебесної існувало міфічне Летуво-Руське королівство із політичним центром на території сучасного Бульболенду. А ще до того, як пишуть, на місці сучасної Пущі-Заспи стояло місто Виїв — столиця заможного і впливового князівства Рус. Про нього знаємо лишень те, що воно постійно воювало з усіма навколишніми державними анома­ліями: королівством Ляхланд, Ромейською Імперією (очевидно, якась стародавня циганська орда), з угроорками, чухонцями та іншими значними оркськими колективами. Відомо, що в той час на місці майбут­ньої Чухонської Імперії мешкали самі лишень угроорки, нечисленні чухонські зграї та невеличка агроельфійська діаспора. Бульболенду тоді не існу­вало, а королівство Ляхланд щойно лишень з’явилося на гішторичній арені. Князівство мало-помалу бага­тіло, аж поки не почалася феодальна стагнація і культурно-соціальний дефолт.

З Дикого Степу (сучасний Дриндурас і Лугандонь) до князівства вдерлися орди тортуро-мангалів на чолі з письменником-шаманістом Чингіз-Хамом Айтматовим, і надовго зупинили цю геополітичну гойдалку. Літопис реагує на цю подію так: «В роцѣ 1240 приїдохомъ Чингіз-Хамє і уєбаша агроельфовє мрачно».

Що було до того, навіть й писати не хочется, але мусимо проявити наукову об’єктивність і окрес­лити те, що нині відомо про гішторію Піднебесної глибокої древності.

Анонім Тютюнник пише, що начебто ще до виник­нення князівства Рус наддніпрянські агроельфи ходили воювати Ромейську Імперію разом із угрооркським народом Хун, штатним ватажком якого працював ельфійський богатир Мудило. Пише про війни з готоблінами і обрами. Згадує велику війну з гопготським королем Пацанаріхом. Пише, що раніше агроельфи називалися скіфами і ходили воювати Вавілон і Фаріон. А ще раніше (начебто) на теренах Піднебесної Наддніпрянщини було вічне агроельфійське царство Бадилля, існувала могутня терпільська культура — з цікавими естрад­ними виконавцями і розвинутою парламентською системою, і що саме терпільці запустили в космос першу керамічну ракету, викручену на першому пневматичному гончарному колі. А ще раніше тут жив Недайбог, котрий і створив агроельфів, вилі­пивши їх із багна.

Етнографія, вірування та звичаї

Антропологічно більша частина агроельфів нале­жить до так званої сірої наддніпрянської породи — коротка шия, бурякове їбало, золоті ікла в роті. Зросту, переважно, середнього, пігментація волосся та очей загадкова. Годованість визначається врожайністю того чи іншого гішторичного періоду. Народний костюм агроельфів часів Наддніпрянської Імперії складався із плетених спортивних обладунків, різноманітних шльопанців «моноліт» влітку і тяжких шкар на копита взимку. Значною популяр­ністю користувалися майкі-сєточкі, шапки-підарки, целофанові торби для харчів і краденого. Основним засобом комунікації в Наддніпрянщині була священна агроельфійська балачка та місцеві варі­анти оркочухонської говірки, рясно пересипані ельфізмами і матюками.

Для того ж, аби краще зрозуміти і осягнути суть всієї колізії Наддніпрянської гішторії, варто зробити невеличкий екскурс у світ вірувань і релігійних уподобань.

Агроельфи вірили, але спільної релігійної системи не мали та й не могли мати, адже єднало їх лишень одне світоглядне переконання, яке, тим не менш, виявилося дуже міцним — щира неприязнь одне до одного. Під прапором взаємної неприязні цей дивний нарід напалмом пройшов крізь власну буремну історію і поклав до скарбнички людського досвіду багацько цікавих парадоксів. Ненависть до самого себе здатна на страшні, але часом й продуктивні речі. Втім, окреслимо основні напрямки наддніпрянської релігійної та філософської думки.

Власної філософської думки агроельфи не мали, отже, надавали перевагу готовому філпродукту, імпортованому з розвинутих демократій. Відомий агрофілософ і культуролог Вован П’ятисюк з цього приводу зазначає:

«Тодішні агроельфи були органічною частиною ланд­шафту Піднебесної, а ландшафт, як відомо, не має схильності до самоаналізу і рефлексій. Він навіть не відбувається, а просто існує. Ландшафтом час від часу прокочуються страшні війни, орди зайд приходять на його пасовиська годувати своїх коней, а він просто лежить, ненавидить сам себе і тихо чекає на кульмі­націю. В останній момент, коли всі дерева порубано, жита потоптано, а жінок попсовано, він прокидається і починається бадьора помста водою, вогнем і видер­тим з хазяйського паркану дрючком. Ландшафт карає все і вся — і своїх, і чужих. Такою була природа роман­тичного агроельфійського характеру».

Тобто, бачимо, що від самої природи цей тала­новитий нарід не мав потягу до філософської науки, а радше мав схильність до мрійливості, але не до міркування, хоча свої філософи-колумністи в нього, безперечно, були. Так, історія донесла до нас ім’я мережевого проповідника і заколотника Відра Торчинського, знаного своїми шаманськими вусами та аристократичними підйобочками.

А от релігійні уподобання агроельфів набагато цікавіші та різноманітніші, і були вони двох типів — автохтонні та поцуплені в сусідів. Існує старовинна легенда, в якій розповідається про те, як король міфічного королівства Рус, Владимор Краснодракула, вогнем і мечем насадив серед агроельфійського електорату модну ромейську релігійну систему — мракослав’я, про яку ми розповімо далі. Самі ж агроельфи в ті каламутні часи сповідували тихе й цілком безпечне поганство, подібне до вірувань тевтонів, єбалтів та інших диких племен континенту — звичайне хатнє многобожжя. Пантеон богів, що їм вклонялися агроельфи, був приблизно таким: Старий Перун, Трубог, Недайбог і богиня несподіва­ного врожаю Мукла, ну і до того чимало дрібніших божків, як, наприклад, бог раптового