Читати книгу - "Сімейні узи, Кларис Ліспектор"

class="p1">І хоча очі її виблискували під важкими повіками, а жести були сумішшю непевних рухів, аж доки їй не вдавалося схопити зубочистку, насправді всередині вона почувала себе напрочуд добре, легкою й нестримною, немов хмаринка. Повні губи, білі зуби й вино, що вабило її, як і ця типова для сп’яніння пиха, що пробуджувала в ній презирство до всього й робила здоровезною і круглою, як корова...

Звісно ж, вона почала повчати. Не надто переймалась ані вибором теми для розмови, ані майстерністю її викладу. Проте слова, що вилітали з рота п’яної дівчини, радше, нагадували розмови вагітної: ті слова просто лилися з неї та не мали особливого зв’язку із тим загадковим секретом, що належить жінці в такому стані. Ах, як же це дивно. Суботньої ночі її збережену впродовж дня душу було втрачено, і як добре було її втратити; нагадуванням про буденність були лише маленькі спрацьовані руки, лікті на скатертині, червоно-білій скатертині, скатертині-гральному столику, що втілював приземлене буремне життя. А цей сміх? Цей сміх, що так таємничо виливався з повного білого горла у відповідь на дотепності торгівця, сміх із глибин того сну, з тієї рівноваги в тілі. Її білосніжна плоть була м’яка, немов у омара, її ноги були кінцівками омара і плавно рухалися в повітрі. А ще вона хотіла, щоб її почало нудити, щоб забутися в солодкому сні цих руйнівних глибин. І в гріховності, яку тамує тіло. Вона говорила й зацікавлено прислухалася до своїх відповідей заможному торгівцеві, який запросив їх такої чарівної пори й заплатив за все це збіговисько. Дівчина зі сліпим зацікавленням слухала власні відповіді: те, що вона говорила в тому стані, було вартим того, що станеться в майбутньому — вона вже не була омаром, а виявом важкого зодіакального знаку: скорпіоном. Бо ж народилася в листопаді.

Світло, що лине за світанком, доки ти спиш, — її сп’янілість неспішно мандрувала в неосяжних висотах.

І водночас яка чуттєвість! Неймовірна чуттєвість! Коли вона дивилась на це прекрасне художнє полотно ресторану, в ній пробуджувалась чуттєвість митця. Ніхто не зміг би вивести її тепер із полону думок, що народжувались у її голові. Вона завжди мала слабкість до витворів мистецтва.

Але ж яка чуттєвість! Тепер не лише через зображення винограду, груш і мертвої риби, що виблискувала на вагах. Та чуттєвість хвилювала її, проте зовсім не завдаючи болю: так переживають через поламаний ніготь. І вона могла дозволити собі виявляти ще більше чуттєвості, дівчина могла піти далі: вона була захищена своїм становищем, захищена, як і будь-хто інший, хто сягнув певного успіху в житті. О, яка я нещасна, мамо. Якби вона захотіла, вона могла б налити більше вина у свій келих, і, захищена становищем, яке мала в житті, могла б напитися ще сильніше, якщо лише не втратить апетиту. А потому, ще більш п’яна, водила б очима ре­стораном і зі зневагою поглядала б на тверезих людей, які сиділи там; жодного бодай чогось вартого чоловіка, жодного сумного... Із неприхованим презирством розпусниця оцінювально вивчала тверезих гостей, які сиділи навколо, сама ж була огрядна й важка, щедра, проте безталанна. Й усе в ресторані було таким далеким одне від одного, що важко було дотягтися до когось, аби зав’язати розмову. Кожен для себе і Бог для всіх.

Її очі просвердлювали дівчину з гірчицею на носі. Та стояла біля самого входу. Щойно зайшовши до закладу, помітила її за столиком (із супутником), у капелюшку і прикрасах, усю таку цнотливу й тендітну — який же гарний у неї капелюшок! — та це ж помітно, що вона не одружена, проте вдає із себе святу. Й у своєму гарному капелюшку, що так їй личить. Як вміло вона користувалася зі своєї святості! Подивись-но, навіть не впустила гідності в суп! Найсвятішими здаються найбезсоромніші шахрайки. А офіціант, повний дурень, прислуговував їй так уважно, підлесник: а її супутник, якийсь жовтий чоловік, удавав, що нічого не помічає. От же ж і святоша, що вихваляється своїм капелюшком, скромниця з тонкою талією; можна закластися, що вона не зуміє народити своєму чоловікові сина. І хоча взагалі-то їй до цього, власне кажучи, не було жодного діла, одразу почало збільшуватися бажання підійти й дати їй, цій світлочолій святоші зі шляхетним капелюшком, в зуби. Вона ще і груди мала пласкі, мов дошка. Це ж ясно, що з усіма своїми капелюшками вона була просто перекупкою зелені, яка вдавала із себе шляхетну пані.

О, яке ж це було приниження, прийти до шинку без капелюшка! Власна голова тепер видавалася їй голісінькою. А ота, що схожа на панну, корчила з себе елегантну леді. О, я-то знаю, чого тобі бракує, панянко, і твоєму жовтому чоловікові! І якщо ти думаєш, що я заздрю тобі і твоїм пласким грудям, то знай, що мені воно ні до чого, взагалі ні до чого, ті твої капелюшки. За таких безсоромних пройдисвіток, як ти, треба молитися, я б таких віддухопелила, аби знали!

Вона насилу оправилася від свого священного гніву й потягнулась за зубочисткою.

Але принаймні в неї не виникло проблем із дорогою додому: тепер вона борсалася в знайомій реальності своєї кімнати, сидячи на краєчку ліжка в капці, що розхитувався на нозі.

І з тим, як у неї темніло в очах, усе ставало м’ясним, ніжка ліжка була з м’яса, вікно було з м’яса, стілець був із м’яса, яке колись викинув її чоловік, і в усьому цьому відчувався біль. А вона робилась дедалі важчою, незграбнішою, повнішою, просто величезною. Якби могла якимсь чином ще щільніше наблизитися до себе, то видавалась би ще більшою. Кожною її рукою могла б пройти людина, якби захотіла, незважаючи на те, що це була лише рука, і в кожне її око можна було пірнути й плавати там, незважаючи на те, що це лише око. В усьому, що її оточувало, відчувався щем. Усе було з м’яса і з невралгічним болем. І з холоду, що пройняв її, коли вона вийшла із закладу на двір.

Зараз сиділа на ліжку, налаштована смиренно й скептично.

Усе це нічого не означало, про таке одному Богові було відомо: вона ж чудово розуміла, що все це нічого не означало. Що саме цієї миті з нею відбувалися речі, які лише пізніше почнуть відлунювати болем і набувати значення: коли вона повернеться до свого звичайного розміру, а її тіло, пульсуючи, прокинеться. От тоді вона поплатиться за наїдки й вино.

Тож оскільки це врешті-решт мало трапитись, конче треба було розплющити очі просто