Читати книгу - "Вибране, Гарегін Нжде"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
* * *
Наші дні переважно революційні, а сучасні події фатальні.
Людство довго почувалося, ніби сиділо на вулкані. Старий світ замінований. Людина – індивідуально чи у спільноті – сьогодні як ніколи почувається небезпечно й тривожно.
Потрясіння жахливі в усіх сферах життя. Держава, економіка, релігія та філософія зазнають кризи.
Усі питання життя переосмислюються. Народи з небаченою революційною люттю трощать дощечки з лукавими цінностями, ідеями та істинами, і замість них пишуть нові.
Хід історії зламаний. Почався крутий поворот.
Почалося нове – новий світ, нова історія, творцем яких є нова, відрожена духово людина – людина ризику, героїзму і фатуму.
Всюди – на Сході та на Заході, у старому та в новому світі – із жахом дивляться в майбутнє, старі народи пробуджуються, омолоджуються духово, молодь стає активною. Люди ще ніколи так палко не шанували силу. Кожен намагається показати свої приховані сили, подолати внутрішні слабкості, приборкати заздрість і злобу та стримати бажання свого “его” відділитися від нації.
Всі – переможці й переможені, великі та малі – піднялись аби підкорити внутрішню пустелю, тому вона зникає не лише з карти їхньої країни, а й із їхніх душ. Пануючий неспокій тільки посилює увагу до триголової небезпеки – більшовизму, війни та виродження нації. Щоб успішно цьому протистояти, нарід має покладатися на силу свого національного інстинкту та біологічну мораль своєї безпомилковости.
Індивід або клас усюди добровільно обмежують свої персональні права й багато з них роблять це заради своєї нації та батьківщини. Таке самообмеження – цей вищий акт самопожертви не принижує і не позбавляє людину індивідуальности, а навпаки, суттєво посилює та збагачує її духове життя.
Для всіх народів, а надто для тих, які вийшли з війни дуже ображеними і переможеними, справа централізації, організації та активізації своїх сил набула характеру національної віри. З одного боку, вони докладають нелюдських зусиль аби залікувати рани, спричинені суворими міжнародними договорами, а з іншого – готуються протидіяти майбутній небезпеці.
Ратенау навіяв німцям таку думку, що “картоплина” була їхньою долею. Принижена Німеччина, як переможена країна, повинна була щодня платити переможцям чотири мільйони. Але з того дня, коли скривджений молодший капрал повернувся з фронту і став лідером німецького народу (який вважав, що йому судилося бути нацією та зберегти батьківщину) міжнародні відносини змінилися: переможений став переможцем без бою.
Угорщина – трагічна жертва Тріанону – не зволікала ввести ревізіонізм у своїх школах в якості обов’язкового предмету – вимогу переглянути несправедливі договори. “Тріанон? Нізащо!” – сьогодні це політична молитва кожного угорця.
А що можна сказати про батьківщину Кралі Марко, про Болгарію, що була позбавлена права мати армію? Переможці підло обійшлися з Болгарією. Однак ця маленька країна, завдяки своїй значній біологічній моральній силі, породила немалу трудову армію, яка тепер має стати її бойовою силою.
Так чинять ті, хто програв, але чий національний дух залишився непереможним.
А що роблять переможці?
Послухаймо одного з них, французького інтелектуала.
“Ми, письменники, перед лицем небезпеки, що постала перед нашою країною, та шкодуючи, що досі нема французької єдности, вирішили покласти край усім незгодам, аби показати народу приклад братерства”.
“Єднаймося заради відновлення Франції”, – заявляє їхній другий маніфест. “Створімо нову Францію, яка буде сильнішою за всі небезпеки”, – заявляє третій маніфест.
Таким є патріотичний підхід людей, що мають зовсім різні ідеологічні та політичні вподобання і які виражають провідну думку Франції.
Такими всюди є психогія та рушійні сили націй і подій.
Так були знищені основи, був зруйнований і перебудований цілий світ – старий світ.
Очевидно, що за наявних умов загальної тривоги – тривоги, що з болем торкається нашої спільної долі, – питання вірменського майбутнього вже давно мало б розглядатися. Якою буде зараз та у майбутньому позиція вірменських інтелектуалів щодо самозахисту свого народу і батьківщини?
* * *
Деякі люди програють битви ще до їх початку. Це ті, хто не здатні подивитися прямо у вічі світові й сказати: “Ми тебе зрозуміли”.
“Уважно спостерігай за світом і будь як він”, – каже класична мудрість.
Вірменин спостерігає за світом навколо, та втім, схоже, не розуміє того, що навколо відбувається.
Протягом років ми, спільно з частиною інтелектуалів, які відчувають своє національне коріння, повторюємо, що людство перебуває в процесі перегрупування на основі етнічности. Народи повертаються до початків своєї сутности, бо вже з наукового погляду не мають сумніву, що “в історії етнос органічний”. Вірменин, на жаль, не розуміє цієї свобододайної істини. Ідея етносу дає сенс нашому праву на існування і нашому обов’язку померти за батьківщину. Всі сучасні нації сильні завдяки цій моралі. Ми достатньо слабкі, щоб загинути, саме через нестачу цієї високої моралі. Ми у жахливому стані, бо загалом вірменство не розуміє сучасної ситуації в світі. Вірменство не розуміє, що мати такого сусіда, як турок і продовжувати у тому ж дусі – це шлях самогубства нації.
Вірменство самонезбагненне. Це ганебно для нас, що чужинець, Франц Верфель, мав прийти і сказати: “Вірмени – народ духу”. Так, ми є народом духу і тому всі ті доктрини, що породжені безликим духом, наприклад соціалізм, більшовизм, космополітизм, зостаються неприйнятними й чужими духові вірменина.
Християнство надихало й того вірменин першим кинувся в його обійми. Маємо зрозуміти, що найпотужнішою зброєю нашої нації завжди був дух.
Кожен істинний герой це, насамперед, герой духу. Без сили духу вірменин може бути хоробрим, часом і переможцем, але не героєм. Маміконйанові воїни були героями духу. Ось у чому секрет. Сила тигра та воля нації хотіли кричати в їхньому голосі. Подібно до біблійного Давида, вони бажали битися з ворогом і перемогти його одним ударом усього з “трьох каменів”.
Вірменський воїн має натхнення, саме тому він був і є зараз найкращим партизаном на Сході. І тому він дуже часто, з невеликими силами, бився проти ворожих армій, які суттєво перевершували його числом та в озброєнні. Вірменський воїн боровся у найтяжчих умовах, напівголодним, потребуючи мінімальних технічних засобів та союзників, самотнім і дуже часто цілковито відрізаним від решти світу.
Століттями раніше ворожий Шапухс заздрив духовости наших вояків. Він казав: “Щасливий той, хто є командиром вірменського полку, настільки відданого своєму командирові, такого єдиного і майстерного, що від нього та його емблем випромінюється сяйво і вогонь”.
Усі маміконйанові генерали були людьми духу і своєю волею долали всякі перешкоди й небезпеки. Небезпеку знали віддавна і не з чуток. Вони були натхненними. Тому й
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Вибране, Гарегін Нжде», після закриття браузера.