Читати книгу - "Гномики і три русалоньки, Народні"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Раптом щось потягло її донизу, різко стало холодно, Оленка опинилася в криничній оселі, Навколо, куди не глянь було по коліна холодної води, а русалоньки розступившись на крок, зацікавлено дивилися на дівчинку.
– Агов, де моя сестра?
– Марку, спускайся сюди!
– Як, я ж розіб’юся?
– Спускайся, тобі кажуть.
– А-а-а. Що ж у вас тут так холодно? Привіт, дівчата!
– Ви не ображайтеся, що ми вихлюпали вам воду, просто, нас так рідко хтось катає. Ми допоможемо вам ще одне відро набрати.
– Та нічого, - гномики любили нові знайомства. – А чому у вас так багато дзеркал? - роздивився навколо Марко.
– Та ні, це не дзеркала, це водоспади – переходи до інших криниць. Там, де дзеркала мутні, темні, там криниці закинуті, ніхто ними не користується, а там, де світлі, - то щасливі місця...
– Ой, а можна торкнутися? – протягла пальчик зазвичай розсудлива Оленка.
– Ні! Ні! – але було пізно, -
Оленку затяг маленький вир і вона, вся мокра і замерзла, опинилася в зовсім іншому колодязі. Під дальньою стінкою сиділа скуйовджена постать, зелені очиська зиркали в різні боки. Щось, не відомо, що ж це таке, глянуло в Оленчин бік і грізно насупилось.
– Брись!
– Перепрошую?
– Я сказав, геть звідси! Щоб ноги твоєї тут не було!
– Вибачте, але я не спеціально вас потурбувала. Зараз я повернуся назад.
– Ха! Чого ти полізла у водоспад?
– Я не лізла, я тільки торкнулася.
– Ха! Це називається "не лізла"? Ти ж не русалка?
– Ні, а що?
– Та нічого, от тільки повернутися тим самим шляхом ти назад не зможеш. Ці водоспади тільки для русалок.
– Ой, і що я тепер маю робити?
– А що тут зробиш?
– Може, ви мені допоможете?
– Ні!
– Чому?
– Я не допомагаю людям, тим більше, чарівникам.
– Я не чарівниця.
– Ти нею будеш. Але допоможіть мені хоча б піднятись нагору.
– І що це тобі дасть? Ти можеш опинитися за сотні кілометрів від тої криниці, в яку ти застрибнула. Треба ж таке придумати, застрибнути в криницю!
– Але що мені робити?
– Не знаю....
– Ну, добре, тоді побалакайте зі мною, розкажіть щось. Вам, напевно, рідко доводиться з кимось розмовляти.
– Не хочу балакати, от же, нав’язалась на мою голову. Де ти взялася?
– Впала в криницю.
– Це я знаю.
– Тоді чому питаєте?
– Ну ти й нахабне дівчисько. – Волохатий дідуган нахмурив брови, але видно було, що сміливість дівчинки йому подобається. – Доведеться, видно, допомагати, бо інакше тебе не здихаєшся. Ох, лихо на мою стару голову. Ти чия така будеш?
– Мамина, татова, братикова, бабусина.
– Язиката... Як тебе звати?
– Оленка.
– А маму твою?
– Вогнена, – насправді, маму звати зовсім по іншому, але в чарівному світі відоме саме це її ім’я. Дід-криничник аж тяжко зітхнув. – Тата Перелесник (це теж ім’я його в чарівному світі), а бабуся – Незвідана. От.
– Ох, ох, ох. Для чого ж це мені? Ні, таки доведеться допомагати. – Криничник знав всіх родичів дівчинки. Це дуже сильні чарівники. Якщо щось трапиться з їхньою дитиною, буде біда. Але мама Оленки колись врятувала старого від злого Болотяника, не давши сильнішому і злішому створінню захопити в полон самітника. Він пам’ятав добро і був вдячний Вогнені за допомогу. Мусив відплатити тим самим Оленці. Але так не хотілося йти зі своєї затишної криниці.
– А як вас звати? – поцікавилася Оленка.
– Ніяк, – буркнув Водяник.
– Що, таке ім’я? Бідолашний, – засміялася дівчинка.
– Мене звати... – він так давно ні з ким не розмовляв, що забув, як це робити чемно. Озирнувся по своїй домівці: навколо не прибрано, в кутках звисає павутиння, давно не прибране ліжко, на підлозі вже аж жабуриння поросло в давно не чищених калюжах. – Мене звати Джерельний.
– Дуже приємно, дідусю Джерельний. А чому у вас так брудно навколо?
– Бо давно не прибирав.
– Хочете, я вам допоможу?
– А що ти за це хочеш?
– Нічого, просто допоможу вам прибрати.
– Гм...
– А де в вас віник, відро, ганчірки?
– Колись були десь тут, - криничний дідуган з гарним іменем почав щось шукати в якійсь старій коробці. – О, тут!
Оленка позмітала павутиння і прогнала павуків у передпокій, там мух, все-одно, більше, але ніхто не ходить. Хай плетуть там свої сіті. Потім працьовита дівчинка поскладала розкидані речі до шафи, застелила ліжко, почистила калюжі, аж вони заіскрилися, і взялася мити посуд. Криничник не мив його багато років. Добре, що навколо вода. Прибирання тривало кілька годин і коли закінчилося, то домівка старого самітника аж сяяла від чистоти. Видно було, що дід задоволений.
– Ну що ж, ходи, будемо шукати твою криницю.
– Але як? Ви ж казали, що це дуже важко зробити!
– Ми спробуємо. Я ж тепер знаю, хто ти, то ми можемо просто проплисти до твоєї криниці.
А в цей час в криниці наших русалоньок був просто неймовірний рух: бабуся сварилася, Марко заглядав в кожне дзеркало, але не ризикував торкатися їх, бо бабуся пообіцяла зачинити його в кімнаті на цілий тиждень, щоб потім не мати мороки з пошуками. Русалоньки стрибали з дзеркала в дзеркало, але в них нічого не виходило. Щоб знайти Оленку, треба потратити багато днів, криниць же навколо – тисячі. Та раптом все стихло, бо зверху почувся голос дівчинки:
– Агов! Ви там?
– Ми то тут, а от що робиш ти там?
– Припливла річкою, що за хатою.
– І що я маю зараз тобі зробити? – насварилася бабуся. – В мене ледь не розірвалося серце – де шукати внучку, куди вона втрапила, та й чи жива, взагалі!!! А вона собі спокійно так каже, що припливла.
– Я, насправді, потрапила в криницю до діда Джерельного і він мені допоміг.
– Ну й добре.
– То що, ми сьогодні їстимемо? – спитав Марко, який ще з самого ранку не мав і шматочка хліба в роті. Він побачив сестричку, заспокоївся і відчув просто страшний голод.
– Ох, відчуваю, що найближчим часом мені не буде сумно, - похитала головою бабуся. Поправила зачіску і посміхнулася Джерельному, який подивився у свій водоспад.
– Там все гаразд? – запитав він.
– Та гаразд, дякую, - відповіла чарівниця.
– Тоді бувай, і ще, не свари онуку, вона мені поприбирала, славна дитина, хоч і язиката... – старі зморщені щоки аж почервоніли від незвичних вражень, - Чисто так стало.... Ну, до побачення.
– До побачення, криничнику.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Гномики і три русалоньки, Народні», після закриття браузера.