Читати книгу - "Жеб, Народні"

пояснили, що він має робити. Йому належало промивати пісок. Робота йшла важко, чого-будь зупинялась. Справа в тому, що, по-перше, жебрак не звик навіть до легкої роботи, не те, що гарувати, по-друге, не вмів працювати, по-третє, тамтешня робота була одноманітною та нудною, а умови нестерпні. Тримали його лише слова напарника:

– Зажди. Часи змінюються.

Час дійсно йшов. З кожним разом робота йшла на краще, трохи легшало, допомагав набутий досвід, голова починала просвітлюватись. Став чоловік докумекувати, що таке золоті руки та золоте дно. Світ йому потрохи розвиднювався, наче з хустини хто вивинув. І коли вже жебрак свою роботу вивчив як п’ять пальців, працюючи в поті чола за десятьох починаючих, одного разу просто перед собою побачив золоту монету. Наче відчувши покорм, тут же блискавицею налетів Страшко. Але жебрак встиг вхопити. Він нагадав карликові умову. Хоч не хоч, а мусив бридкий старушок вивести чоловіка з підземелля до річки. Як тільки вивів, віддав йому жебрак з охотою монету та й пішов собі геть з того злощасного місця.

Ніхто більше не бачив , щоб він вештався без діла. Кажуть у Галичі, що він осів, вивчив якесь ремесло та й працював у поті чола, чесно заробляючи свій хліб. А серце його з кожним виробом все сильніше добром повнилось.