Читати книгу - "Іван — мужичий син, Народні"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Той ходив-ходив, а як він був з дороги — ліг і заснув на мосту. Тоді Іван — мужичий син прокинувся, бачить — північ, пора йти. Одягся і пішов на міст, дивиться — той спить; слухає: земля двигтить — змій шестиголовий летить і говорить своєму коню:
— Стій, не чмихай, проти нашої сили нема нічого. Є тільки Іван — мужичий син, але сюди його і ворон кості не занесе, бо він іще молодий.
— Ворон кості не занесе, а добрий молодець сам зайде,— каже Іван — мужичий син.
— Чи биться, чи мириться прийшов?
— Не мириться, а биться я прийшов.
— Ну,— говорить змій,— бий ти першим.
— Ні,— говорить Іван — мужичий син,— бий ти, ти на всьому царстві старший.
Шестиголовий змій як ударив, то Іван — мужичий син тільки чуть з місця здвигнувcя, а тоді як вдарив змія своєю палицею, то заразом шість голів зніс.
Посік його, спалив кості, і на вітер попіл пустив та й пішов додому. На ранок і пита того, що на мості вартував:
— А що, стеріг вірно?
— Так стеріг, що мимо птиця не пролітала,— говорить.
На другу ніч Іван — мужичий син послав другого стерегти на мості, а того на конюшню.
І той заснув. Дивиться Іван — мужичий син: час іти. Пішов і став під мостом. Чує — земля гуде. Це дев'ятиголовий змій летить.
— Стій,— говорить змій до свого коня,— проти нашої сили нема другої у цілому царстві. Є тільки Іван — мужичий син. Ну, та сюди і ворон кості його не занесе.
— Брешеш,— каже Іван — мужичий син,— добрий молодець сам зайде.
— Чи биться, чи мириться зайшов?
— Не за тим добрий молодець зайшов, щоб мириться, а за тим, щоб биться.
— Ну, бий ти!
— Ні, бий ти, ти на половину світу старший.
Той змій дев'ятиголовий як ударив — так по кісточки Івана-мужичого сина й увігнав. Але Іван ударив змія — заразом сім голів одрубав. Другий раз замахнув — і останні дві зрубав... Посік його тіло, спалив кістки і попіл за вітром розвіяв. Пішов Іван — мужичий син у свій дім досипать. На ранок спитав і того:
— А що, стеріг добре моста?
— Так стеріг, що й миша мимо не пролізла.
На третю ніч зібрав він обох богатирів, повісив рукавичку на стіні і сказав:
— Піду я сам, братці, стерегти моста, а ви глядіть на мою рукавичку: як буде піт, то гуляйте, а як буде кров з рукавички капать, так пускайте мого коня.
Став під мостом; опівночі чує — земля за дванадцять верст гуде, листя на дубах опадає. Це вже найстарший змій летить на тому коні, що жар може їсти, а полум'я пити. Летить і говорить до свого коня:
— Стій, не спотикайся, проти нашої сили нема сили на всім світі. Є десь Іван — мужичий син, ну, він ще малий. Йому ще тільки на печі сидіть — сюди він не зайде, сюди і ворон кості не занесе.
А той:
— Ворон кості-то не занесе, а добрий молодець сам прийде.
— Що, будем биться чи мириться?
— Не за тим добрий молодець зайшов, щоб мириться, а за тим, щоб биться.
— Бий,— говорить змій.
— Ні, ти бий, ти на всьому світі дужчий.
Як ударив змій, то Іван — мужичий син аж зблід. Бились-бились... У змія з дванадцяти зосталося вже три голови. А Іван — мужичий син уже по самий пояс у землю загнаний, от-от охляне.
— Слухай, ти,— говорить змій,— у тебе батько був?
— Був.
— Воли у його були?
— Були.
— Орав він?
— Орав.
— А давав оддихать?
— Давав.
— Ну, давай і ми оддихнем.
Іван — мужичий син як став оддихать, та й кинув свою палку навідмаш і розбив конюшню. Тут його кінь вирвавсь, прибіг до його, став землю одривать...
А ці богатирі прокинулись, бачать — кров'ю попідпливали, та з рукавички кров іде, але бояться йти виручати Івана — мужичого сина, думають: для чого нам свої голови за нього підставляти?
Але кінь тим часом землю оббив круг Івана, тоді й говорить Іван — мужичий син до змія:
— Аж тепер я тебе вб'ю. Змій і говорить:
— Ну, добре, але я хочу тобі сказати ще перед смертю: ти хоч і візьмеш в мене цього чарівного коня, що цареві потрібний, але ти не доведеш його додому; єсть у мене ще три сестри і мати та батько, цар Ірод. От вони і тебе, і тих двох богатирів все рівно з світу зживуть!
Відрубав останні голови Іван, а сам задумався, а тим часом та бабуся, що він кінськими шкурами її хату укрив, почула, що на Івана біда насувається, бо вона все знала, що в світі робиться, та послала свого песика до Івана, а песик і каже йому:
— Будете ви їхать додому, захочете так пить, що один до одного не зможете слова промовить: буде вам по праву руку криничка, вода як скло чиста. Не пийте її, а лиш вдар по ній навхрест палкою, побачиш, що з неї вийде. Під'їдете далі, захочете їсти: стоятиме явір, під явором стіл, там лежатимуть паляниці, яблука й усякі напитки й наїдки. Не їжте, а ти вдар навхрест, побачиш, що вийде з того. Приїдете далі, захочете спать — під явором стоятимуть ліжка. Не лягайте, вдар по них, побачиш, що буде.
Вислухав Іван, подякував бабусиному песику, забрав того коня і разом з двома богатирями поїхав додому. Ідуть, їдуть, захотілось їм пить — аж справді, над шляхом криничка праворуч. Ці два богатирі хотіли напиться.
— Ні, підождіть,— говорить Іван,— подивлюся.
Та так рубонув шаблею навхрест, а кров так і потекла (а це змієва сестра перекинулась криничкою). Поїхали далі — зарубав іще двох сестер, що були у вигляді їжі і ліжок. Далі оглянулись — хмара наступа попід небесами. Коли вони придивляються — аж це стара змія-мати женеться. Одна губа в неї аж попід небесами, а друга понад землею.
Іван — мужичий син і говорить:
— Ех, давайте, братці, втрьох биться з нею, бо сам я її не подужаю.
Але ці два полякались і не хочуть битися — тікають. Ну, Іван тут бачить, що нічого не вдіє сам, доведеться пропадати, думає. Але згадав, що тут недалеко, за горами, за лісами, є величезна кузня. От він пришпорив свого коня та чимдуж до цієї кузні, ну, а ці два богатирі теж за ним — бо ж нікуди більше їм дітись.
Підлітають до тієї
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Іван — мужичий син, Народні», після закриття браузера.