Читати книгу - "Про дурня, Народні"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— Жінко, жінко! Я квас випустив.
— Гаразд! Ти вже куди не повернешся, наробив добра. Піди набери попелу, отам у сінях в жолобку стоїть — та засип. Та гляди, не попади борошна!
Пішов він, найшов борошно, набрав і засипав той квас. Увійшов у хату.
— Жінко, жінко! Вже засипав квас, та хто його зна, що мені попалось — таке, як борошно, і пахне борошном, ось устань подивись.
Встала вона, полізла в погріб, коли гляне, аж, лиха година, увесь погріб ізсипаний борошном.
— А щоб же тебе,— каже.— Ну що тепер батько скаже? Збирайся та ходімо, щоб хоч не чути, що тут буде.
Убралися тихенько, та так, що ніхто й не чув, і до світа дома стали. Та більше вже ніколи не ходили в гості.
Так собі живуть та хліб жують. Жінка все побивається, так, як і побивалась, а дурень висить на печі та співає.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Про дурня, Народні», після закриття браузера.