read-books.club » Дитячі книги » Про дурня, Народні 📚 - Українською

Читати книгу - "Про дурня, Народні"

159
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Про дурня" автора Народні. Жанр книги: Дитячі книги. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.
Електронна книга українською мовою «Про дурня, Народні» була написана автором - Народні, яку Ви можете читати онлайн безкоштовно на телефонах або планшетах. Бібліотека сучасних українських письменників "read-books.club". Ця книга є найпопулярнішою у жанрі для сучасного читача, та займає перші місця серед усієї колекції творів (книг) у категорії "Дитячі книги".
Поділитися книгою "Про дурня, Народні" в соціальних мережах: 

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 2
Перейти на сторінку:

У одного чоловіка був син дурень. Парубок уже був, женити пора. Здається, за такого дурня хто б пішов? Але знайшли таку божевільну, що подавала рушники. Одбули весілля, та дурень недовго жив у сім'ї з батьком, зараз старші брати його виперли, поставили йому хату, й відрядили, і нічого не дали.

От і живуть вони собі вдвох із жінкою. Жінка товчеться та заробля, щоб таки збити хоч яку-небудь худібчину та щоб їсти було що; а дурень тільки їсть, та п'є готовеньке, та на печі лежить, та хоч би лежав, а то висить: оце залізе, обхвате жердку руками і ногами й повисне, висить та співа, аж хата розлягається. Раз жінка йому і каже:

— Ти б таки пішов до батька та випросив собі хоч поросятко, як-таки у нас в дворі нічого немає.

— Та добре ж, жінко, я й піду.

Прийшов до батька поздоровкався.

— Казала моя жінка, щоб ви дали порося.

А мати й каже невісткам:

— Підіть там піймайте яке гарненьке поросятко та дайте йому.

Він узяв те порося в мішок, поніс додому.

— На тобі, жінко, порося, казали, щоб берегла.

А сам оп'ять на піч — повис та й співа. На другий день жінка оп'ять йому каже:

— Люди такі: то рибу ловлять, то по зайці ходять, а ти все лежиш, та якби я не заробляла хліба, то й з голоду досі пропав би, піди по зайці.

— Та добре ж,— каже,— жінко, я й піду.

От жінка пішла до сусіда прясти, а він узяв кота й порося у мішок замість гончих собак і пішов у ліс. Тільки що став доходити — біжить заєць: він зараз випустив кота, а той кіт з переляку на дуба заліз, на самий вершечок, та й сидить. Дурень взяв та й порося випустив, а те порося як побіжить у рів, не удержалось покотилось і вбилось. Зостався дурень без нічого: і зайця не піймав, і порося запропастив. Прийшов додому, жінки нема, він і поліз на піч. Прийшла жінка.

— Де ж твої зайці?

— Е, лиха там їх година! Тільки дурно порося пропало.

— Яке порося?

— Та наше-таки, я його брав на охоту.

— От дурний! Люди собак беруть, а він порося. Ти коли сам не знаєш, хоч би людей розпитав.

— А я ще й кота брав, так кіт забравсь на дуба, манив, манив — не лізе, так я його й покинув.

— Любий! Любий! — каже жінка.

Через скільки там днів оп'ять йому каже:

— Тепер у нас нема в дворі ні шерстини: ти б таки пішов до батька та попрохав, щоб тобі дали хоч лошатко.

Пішов дурень. Увійшов до батька в хату, поздоровкався.

— Казала моя жінка, щоб ви дали нам лошатко.

— А порося живе?

— Ге! Давно вже нема:

— А де ж?

Той так і так, розказав їм, де ділось порося. Браття вилаяли його, а мати аж заплакала. А лошатко дали-таки. Він надів на нього обротьку і повів додому. Привів у двір, пустив його, а сам мерщій на піч — повис на сволоці та й співа. Жінка питає:

— А що, дали лоша?

— Дали, он у дворі.

— Ти б його в хлівець загнав та дав би йому сінця.

— Зажени ж, коли тобі треба.

От у неділю жінка збирається до міста.

— Гляди ж,— каже,— хазяйнуй тут без мене: даси лошаткові їсти і напоїш, а я кликну Параску (сусідину дівчину), нехай тут у печі витопить і обідати наварить; як управиться, то даси їй поснідати, отам у молошнику є сметана, а вона напече паляниць, то поламаєш м'яку паляницю.

— Гаразд,— каже.

Прийшла Параска. Зараз затопила в печі, наварила обідати й паляниць напекла. Як зовсім вже виправилась, сіла біля вікна та й сидить. А дурень усе лежав на печі; далі як схопиться, як ухватить вірьовку — давай налигувати Параску. Та кричить, опинається, а він:

— Чого ти, дурна? Ходім, я їсти дам.

Повів її в хлівець, положив сіна і хлівець зачинив, а лошатко повів у хату. Привів. Усипав у мисочку сметани, поламав паляницю і давай сажати лошатко за стіл. Лошатка дрига ногами, головою маха, а він її вговорює:

— Чого ти, дурна, пручаєшся? Сідай, їж, воно добре.

Та й товче її мордою в сметану. Та лошатко як вирветься, вибила вікна, далі як плигне через стіл, миску розбила, стіл прекинула.

— Ні, ти катова лошаця! От дурна, не схотіла сметани.

Поліз на піч та й співа. А Параска тим часом якось відчинила дверці і втікла з хлівця. Прийшла жінка.

— А що, давав лошатці їсти?

— Давав сметани, так вона не схотіла та ще, бач, і вікна побила, й мисочку розбила.

— А боже! Що мені з тобою робити? Де ж таки ти чув, щоб лошатам давали сметану?

— Та ти ж сама казала.

— Я тобі веліла, щоб ти Парасці дав сметани, а лошакові — сіна.

— А я Парасці давав сіна, так вона аж кричить, та не хоче. Зачинив було в хлівець — отже, мабуть, утекла.

— Дурний, дурний! От лиха мені година з тобою.

Діждали заговин. Усі люди ідуть в гості до родичів, і дурень із жінкою до батька. Засиділись там та й припізнились, їх зоставили ночувати. Полягали спати. Дурень — чи спав, чи й ні — будить жінку:

— Жінко, жінко! Я їсти хочу!

— Та хіба ж ти давно вечеряв? Устань же,— каже,— та пошукай — отам на печі була макітра з варениками, що од вечері остались.

Він поліз. Лапкався там, лапкався — знайшов макітру, та не ту, що була з варениками, а другу; а в ту макітру повлазили маленькі кошенята спати. Він не став роздивляться, що там знайшов, поїв кошенят. Прийшов до жінки.

— Чуєш, жінко, які добрі вареники! Та ще й хрускотять, мов з кісточками.

— А побила мене лиха година! Отож ти кошенят поїв. Лягай же спати.

Він полежав трошки та оп'ять торка жінку.

— Жінко, жінко! Я пити хочу.

— А щоб тебе... Отам біля порога стоїть діжечка з водою — встань та й напийся.

Устав він. Ходив, ходив по хаті, налапав помийницю і давай з неї хлебати.

— Жінко, я найшов воду, та така добра, кисленька, та ще мов кишечки тягнуться.

— То ж ти, мабуть, помий напився.

Тільки що жінка заснула, він оп'ять її будить:

— Жінко, жінко! Квасу хочу!

— А, як ти мені надоїв зі своїми примхами! Полізь у погриб там стоїть бочка з квасом, наточи й напийся, та гляди, затикай чіп, щоб не вибіг квас.

Поліз він у

1 2
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Про дурня, Народні», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Про дурня, Народні"