Читати книгу - "Сажотрус, Народні"

– Йой. Нарешті.

– І що ж ти там робив? – вчепився як реп’ях Северин.

– Прийшов, бо кликали. Де ж я знав? Обіцяли файно заплатити. А ті домовики як насіли, продихнути не міг. Самі палець об палець не вдарять, а спасу не дають. Заледве не вдушився від них, були б зо світа божого звели. Ще б трохи, переставився би на той світ, ніхто б і не відспівав, як людині належиться. Добре, що тебе на поміч вислали.

Погомоніли собі чоловіки хто про що. Воно так завжди - що кому треба, той про те й теребить. А потім повернулись домів, один одного приповідками потішаючи.

Львів всі очі за ними видивив. Навіть босяки, що ледь зводили кінці з кінцями, не могли взятись до праці: переживання мало що не перекривали дихання. Ніхто нікуди з міста не рипався. І таки видивили очі. Дочекалися. Всім містом від щастя обіймалися. Сажотруса з Северином круглу добу на руках носили. І відтоді берегли Йоя як зіницю ока, найкращих синів своїх до нього на науку віддавали, аби Львів не тільки не занапастити, а, навпаки, його славі з усіх сил прислужитись

Так це було чи не так, а перетакувати ніхто не перетакує.