read-books.club » Дитячі книги » Про те, як чебиряйчик Зайчик знайшов собі домівку, Народні 📚 - Українською

Читати книгу - "Про те, як чебиряйчик Зайчик знайшов собі домівку, Народні"

98
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Про те, як чебиряйчик Зайчик знайшов собі домівку" автора Народні. Жанр книги: Дитячі книги. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.
Електронна книга українською мовою «Про те, як чебиряйчик Зайчик знайшов собі домівку, Народні» була написана автором - Народні, яку Ви можете читати онлайн безкоштовно на телефонах або планшетах. Бібліотека сучасних українських письменників "read-books.club". Ця книга є найпопулярнішою у жанрі для сучасного читача, та займає перші місця серед усієї колекції творів (книг) у категорії "Дитячі книги".
Поділитися книгою "Про те, як чебиряйчик Зайчик знайшов собі домівку, Народні" в соціальних мережах: 

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 2
Перейти на сторінку:
Славно

Осінь вже вбрала в золоті шати ліс, калина, що росла на галяві, поряд з дзвінким лісовим струмком вдягла свої найпишніші коралі й дуже з себе пишалася та все шепотіла: «Яка ж я гарна», на що старий дуб-дідуган, що ріс неподалік, як завше на неї сварився. А інші дерева були надто зайняті підготовкою до зимового сну, щоб підтримати сварку й теж про щось гомоніли, кожен про своє. Звичайний собі осінній день у лісі. А велика сім’я чебиряйчиків, що мешкала у калиновому кущі й тому звалася Калиновою ніяк не могла заспокоїтись. З самого ранку у домівці, звитої, немов кубельце дивного птаха, що звив гніздо не на вітах, як годиться, а біля самого коріння калинового куща з різних билинок і пір’ячка. Так от з самісінького ранку з того кубельця лунали крики на всі голоси численної родини чебиряйців. Ґвалт ставав дедалі гучнішим, так, що малі пташки побоювались сідати на віти, аби поласувати ягодами. Сама калина невдоволено хитала вітами й щось промовляла, та ніщо не могло припинити неспокою в домівці Чебиряйців Калинових. А справа була ось у чому, вже настала осінь і пора була молодим споруджати собі домівки, та брати пару. Прийшла пора грати весілля, та найстарший з дітей Кульбабки і Равлика – Зайчик ніяк не міг зрозуміти, який же будинок йому до вподоби.

– Будинок має бути міцним, аби при всякій негоді встояти, – гримів батько. Голова чисельної сім’ї, вельми поважний чебиряєць Равлик. – ти тільки глянь, який гарний пень стоїть на сусідній галяві, які міцні в нього стіни, а всередині він пустий. От гарна домівка, ліпшої й годі шукати. Од негоди укриє, взимку зігріє, та й вітром його не знесе.

– Домівка має бути затишною, – вторила Кульбабка, мати сімейства, – щоб дружину не сором привести. Он поглянь, яка чудова місцина в корінні липи, трохи оплести лозою і таке чудове кубельце вийде, а по весні все навкруги рясненько квіточками вкриє, то як же хороше буде.

– Та ні, хатинка має бути просторою, щоб було де в хованки грати – пищали з печі малята-чебирята. Та їх думку до уваги, звичайно, ніхто не брав.

От так і вийшло, що з самісінького ранку уся родина давала Зайчику цінні поради, намагаючись перекричати один одного, а згоди дійти ніяк не могли. Зайчик на все те лише головою качав, мовляв, не годяться ваші домівки.

– Ну, годі, – нарешті сказав батько, вже добряче втомившись від крику. – Раз наші домівки Зайченяті не довподоби, то гайда на ярмарок, народу там сила силенна, й з далеких країв усілякого люду багато, може як попитати, то й хто підкаже, які хатки бувають, може й вподобаєш щось.

Ярмарок, той проходив кожного року воосени біля соснового бору. Народу приїздило з різних країв, усіляких товарів привозили. Було на що подивитися й про що потім цілу зиму говорити. Дорога до бору, правда, була не близька, та звезти туди усю сім’ю чебиряйців визвався Кіт-Муркотун, що частенько навідувався до лісу з села пополювати на пташок, кожного разу невдало. Й заглядав до галяви з калиною, малята Калинових полюбляли з ним гратися. Малеча чухала йому за вушками і розчісували пишний смушок грабельками, за, що пан Кіт, милостиво катав їх на собі. А батько Равлик полюбляв вести довгі розмови з котом стосовно городини. Кіт відповідав поважно, не поспішаючи, хоч насправді в городині не тямив анічогісінько, і єдине, що міг сказати, це те, що спати на гарбузах вельми приємно, особливо, якщо вони великі й нагріті сонечком, а огірки завше колють боки й спати на них просто неможливо. Про це він завжди казав з таким поважним видом, що вважався експертом з гарбузів і огірків в очах чебиряйців. Кота поважали й вважали другом сім’ї, завжди радо вітали в гостях й пригощали чим могли, пампушки з кульбабкового пилку особливо прийшлись коту до вподоби. Муркотун же з свого боку частенько підвозив сім’ю до ярмарку на своїй спині. Равлик, аж світився від гордості, коли уся сім’я в’їжджала до соснового бору верхи на великому котові з густим і пишним рудим смушком, ретельно розчесаним грабельками. За словами батька такі виїзди додавали їм поважності в очах сусідів. Не кожна родина в лісі могла похвалитися дружбою з котом, настільки, щоб виїжджати на ньому на ярмарок. Що ж до малят, то їм просто подобалось роздивлятися навкруги зі спини «транспорту».

Виїжджали назавтра з самісінького ранку, як тільки світати почало, й узяли з собою чималенько, не тільки ж теревені на ярмарку розводити, треба й з виторгом вернутись, чи тканини якої чудової обміняти, чи посуду мальованого заморського, а чи стрічок сестричкам Зайчиковим наміняти. Тому й набрали свого товару: слойки з запашним лісовим медом, калинове варення, що його Кульбабка готувала найкраще в усьому лісі. Хлібці з квіткового пилку спечені на сонячних промінцях, та й звичайно кульбабкових пампушок – куди ж без них.

Причепурилися – треба ж виглядати, якнайкраще – й вирушили до ярмарку.

Як і казав Равлик народу на ярмарку зібралося сила-силенна, й було на що подивитися. Були й лісовики з дальніх лісів, що одіж собі ткали з ялинкових голок, а чоботи з шишок, й водяники усі завішані дивовижними мушлями усіх кольорів, ніби коштовне каміння. Прибули й заморські гості скандинавські тролі – сірі наче той камінь з зеленим, як трава волоссям. Англійські ельфи у каретах з квітів і вишуканих сукнях. На них скоса поглядали ірландські лепрекони у зелених шатах. Та де-не-де прогулювались гноми у червоних ковпаках, що прибули сюди аж з Німеччини. Всі прибулі привезли свої товари й тепер на всі голоси вихваляли його. Чого тут тільки не було і тканина з найтоншого павучого шовку, і намиста з місячного сяйва, й навіть коштовні камені, що співали на всі голоси, якщо занурити їх у воду. Усіх див і не перерахуєш. Тому поки батьки торгували, а кіт спав у затінку, малята досхочу надивились на всілякі цікавинки. А звечора починались танці, що тривали аж до самісінького ранку. На освітленій місяцем і світляками галяві, під веселу музику кружляли пари, музика була така весела, що ноги самі йшли до танку. Равлик з Кульбабкою протанцювали всю ніч, як це було колись у дні їх молодості, а як вже витанцьовував кіт годі й казати, наче все життя тільки те й робив, що танцював. А

1 2
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Про те, як чебиряйчик Зайчик знайшов собі домівку, Народні», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Про те, як чебиряйчик Зайчик знайшов собі домівку, Народні"