Читати книгу - "Циган-воїн, Народні"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
– Не мене проси, а коня гаси!
Отак його вояки ся догадали, що то коні таку біду роблять, бо пече каша, – і трутили з коней бесаги з кашею. Як увидів циганин, що много звоював – і хочуть з того війська труп’я поховати, – не схотів так: каже, аби тото труп’я везти до царя вшитко, аби цар видів, скілько він убив. Ну, циганин мусили слухати, як розказував. Забрали на вози отих мертвих і мусили привезти до царя. Привезли, а цар каже:
– Що тото є?
Циганин каже:
– Пресвітлий царю, аби-сь видів, скілько-м ізбив, бо ти був не вірив, що я такий вояк.
Цар ся з того засміяв, що циганин такий дурний, і каже йому:
– Нащо ти провадив сюди у мій замок мертві люде?
Та вже його не рахував за нечесного – і дав тоті люде мертві поховати. Каже:
– Но, що ти хочеш, воїне, за се?
– Та не хочу нич, лем єдного коня аби ми дали красного, та єдну шаблю, та пушку.
Цар ся з того засміяв: що то цареві єден кінь, шабля та пушка? Дав йому. Звідає його цар:
– Та що тобі з того?
– Гей, – каже, – сяду собі на коня, а візьму на себе пушку та шаблю, та прийду домів, аби циган навчив розуму, – аби виділи, що я пан!
Отак він уночі прийшов до циган заспаних – і упудив дуже їх. Цигани ся схопили заспані і кажуть йому:
– Припан турецький!
А брат його менший припозирався – і спізнав його. Тому воїнові було ім’я Ілько. Каже той малий, що його спізнав:
– Няню, то наш Ілько!
Старий циганин сказав сирохманові малому:
– Брешеш, сину! То припан турецький.
– Ей, няню, то наш Ілько!
Отак той вояк вигнав циган відти на сміх. Циган, як дав Біг день, то спізнали його, а він каже циганам:
– Но, так-єм вас хотів навчити, аби-сьте мене ся бояли. Тото цар не кому хоч дасть коня, і пушку, та й шаблю!
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Циган-воїн, Народні», після закриття браузера.