Читати книгу - "Циган-воїн, Народні"

– Не мене проси, а коня гаси!

Отак його вояки ся догадали, що то коні таку біду роблять, бо пече каша, – і трутили з коней бесаги з кашею. Як увидів циганин, що много звоював – і хочуть з того війська труп’я поховати, – не схотів так: каже, аби тото труп’я везти до царя вшитко, аби цар видів, скілько він убив. Ну, циганин мусили слухати, як розказував. Забрали на вози отих мертвих і мусили привезти до царя. Привезли, а цар каже:

– Що тото є?

Циганин каже:

– Пресвітлий царю, аби-сь видів, скілько-м ізбив, бо ти був не вірив, що я такий вояк.

Цар ся з того засміяв, що циганин такий дурний, і каже йому:

– Нащо ти провадив сюди у мій замок мертві люде?

Та вже його не рахував за нечесного – і дав тоті люде мертві поховати. Каже:

– Но, що ти хочеш, воїне, за се?

– Та не хочу нич, лем єдного коня аби ми дали красного, та єдну шаблю, та пушку.

Цар ся з того засміяв: що то цареві єден кінь, шабля та пушка? Дав йому. Звідає його цар:

– Та що тобі з того?

– Гей, – каже, – сяду собі на коня, а візьму на себе пушку та шаблю, та прийду домів, аби циган навчив розуму, – аби виділи, що я пан!

Отак він уночі прийшов до циган заспаних – і упудив дуже їх. Цигани ся схопили заспані і кажуть йому:

– Припан турецький!

А брат його менший припозирався – і спізнав його. Тому воїнові було ім’я Ілько. Каже той малий, що його спізнав:

– Няню, то наш Ілько!

Старий циганин сказав сирохманові малому:

– Брешеш, сину! То припан турецький.

– Ей, няню, то наш Ілько!

Отак той вояк вигнав циган відти на сміх. Циган, як дав Біг день, то спізнали його, а він каже циганам:

– Но, так-єм вас хотів навчити, аби-сьте мене ся бояли. Тото цар не кому хоч дасть коня, і пушку, та й шаблю!