Читати книгу - "Циган-воїн, Народні"
- Жанр: Дитячі книги
- Автор: Народні
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Був єден циганин, та пішов у ліс дрова готувати взимку. Був у нього коник білий – то з тим коником пішов у ліс по дрова, вліз наверх на дерево та рубає. Аж чоловік іде в хащу з сокирою – позирає, а циганин угору вліз і рубає дерево. Чоловік каже йому:
– Циганине, що ти робиш?
– А що роблю?
– Ти умреш.
– Ачей ти Бог? Чи знаєш, коли я вмру?
Каже чоловік йому на сміх:
– Тоді умреш, циганине, як тобі гузиця застигне.
І той чоловік собі пішов геть. А циганин як стояв так, на дереві, на гілці, і ту гілку під ногами собі одтяв сокирою – і упав долі: та не вбився так, аби нараз умер, а лежить на снігу, бо то взимку було. Так ся лем забив, що годен би ходити, айбо не встає. Попитався циганин за гузицю – чи застигла йому, як той чоловік казав; гузиця застигла йому в снігу.
– Ну, тепер я вмер, – каже, – бо гузиця мені застигла!
Тут вовк прийшов, імив коня їсти йому. Він позирає на вовка, що їсть йому коня, айбо не встає – бо гадає, що вмер. Вовк із’їв коня. Аж тут їде суддя на санях у друге село, а той циганин лежить посеред путі, напоперек дороги, що нікуди їхати судді. Суддя гойкає:
– Устань, циганине, бо коні тебе змісять!
Циганин каже:
– Я не встану, бо я вмер.
– Та як ти вмер, коли ти говориш, циганине?
Каже циганин:
– Гузиця мені застигла.
– Но, кедь тобі гузиця застигла, то я її буду розігрівати, що ти встанеш!
Каже суддя візникові:
– Йди лем йому дай двадцять п’ять палиць по гузиці, то встане!
Візник так і вчинив. Узяв собі палицю з саней, улічив циганинові двадцять п’ять палиць по гузиці – і як улічив, тоді циганин імився за гузицю, а вона як огонь горить. Тоді схопився циганин, став горі і каже:
– Йой, бодай пан суддя на много років панували, що вони мене життям подарували. Коби був я не вмер, мою кобилу вовк би був не з’їв!
І суддя собі пішов, а циганин домів пішов без кобили. Звідає його дома отець:
– Де кобила є?
– А, кобилу вовк з’їв, – каже циганин вітцю.
– Та ти де був, що вовк з’їв кобилу?
– Та я, – каже, – вмер був.
– Та як ти, до чорта, вмер, як ти тут? – каже йому отець.
– Мене, – каже, – суддя завернув з того світу, а я уже був умер.
– Ей, іди до чорта! Ти кобилу, – каже, – згубив; іди до чорта, аби-х тебе не видів.
Ото йому отець дав їсти та каже:
– Йди собі у світ!
Аж мухи йому посідали на страву – як то в циган дуже мухи суть. Циганин зганяв мух клебанею з миски – та як ударив клебанею по мухах на столі, убив нараз триста тридцять мух. Як убив, облишив їсти й каже:
– Но, няню, тепер мені шаблю справ, бо я йду на війну. Я, – каже, – нащо би біди коло тебе видів, коли я за єдним махом убив триста тридцять голів!
Справив йому шаблю отець. Циганин каже:
– Вибий, няню, нумера на шаблі – який я вояк, скілько я за єдним махом годен нараз голів убити!
Забрався і пішов геть з тою шаблею. Іде до царя просто. Айбо сонце дуже пригріло улітку на циганина. Зайшов собі збоку та й ліг під корчем у холод, а шабля на нім. Цар їде на бричці тією дорогою. Каже цар своєму візникові:
– Ану, йди увидь, хто спить там; попозирай!
Візник пішов, увидів, хто спить там, і прийшов та повів цареві. Каже:
– Пресвітлий царю! Спить, – каже, – дуже превеликий єден воїн! Такий, – каже, – воїн, що за єдним махом триста тридцять голів уб’є!
Цар каже:
– Такого би мені треба вояка, такого люблю. Ану, йди його зганяй та кажи, най іде сюди до мене, до царя!
Візник пішов його зганяти й каже:
– Пан вояк, устаньте!
Титулу йому дуже дає, бо видить, що вояк великий: на шаблі вибито, скілько він голів уб’є, а там не є казки, що він тілько мух убив.
– Устаньте, до пресвітлого царя ходіть на слово, на два!
Циганин не хоче йти. Ізганяє його по мадярськи – не розуміє циганин тоту бесіду. Ізганяє його по-німецьки – не розуміє тото. Ізганяє його по-руськи – не розуміє ніяк; циганин знає лем по-циганськи. Ізганяє його візник, каже:
– Ходіть до царя на слово, на два; онде цар кличе пресвітлий!
А він каже:
– Йди до чорта! Що муркотиш там? Я не розумію!
Но, завернувся візник уп’ять, бо цар любить твердо такого вояка. Каже:
– Ходіть до пресвітлого царя лем на слово, на два.
Тоді циганин каже:
– Цар не суддя! – Він суддю за більшого пана рахував.
Узяв його цар із собою, циганина того. Каже йому цар:
– Но, що ви хочете, вояче: чи грошей, чи країну аби-х вам дав яку, чи що?
– Я, – каже, – пресвітлий царю, нич не хочу, лем єдну хижку.
– Но, то яке дороге їдіння хочете? – цар звідає циганина.
– Та не хочу, пресвітлий царю, більше нич, лем каші.
Цар лем засміявся, що циганин просить того, що й пси панські не хочуть їсти.
– Ну, дам тобі, що просиш!
У той час прийшло цареві на війну йти, на битву. І цар спустив на циганина вшитко, аби він завідував військом. Оддав розказ так, щоби циганина слухати; дав йому коня, вшитко, що йому треба; дав і каші. Прийшов циганин на битву; прийшов і другий цар з військом. Тоді циганин каже:
– Но, тепер будемо обідати, варити їсти собі!
І варять там їсти. А там другого царя вояки трублять уже ставати на битву. Старшини кажуть:
– Скоро пилуймо, бо там уже давно трублять; ставати час на битву!
А він то не слухає. Коні вже розуміють вояцькі, що трублять ставати на битву, а він не розуміє нич. Тоді каже:
– Кедь трублять, то сипте кашу в котли, та в міхи кладіть, та на коні; та йдемо битися!
Мусили слухати циганина. Айбо каша гаряча дуже: каша пече, коні скачуть. Циганин як сів на коня, і другі сіли на коні – і на битву здалека не став, а пішов зараз просто межи того неприятеля, тих вояків. І много там циганин того неприятеля збив. Защо він збив? Бо гаряча каша пекла, та коні грали! Другий цар дає йому уже пардон, миритися
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Циган-воїн, Народні», після закриття браузера.