Читати книгу - "Назар Стодоля, Шевченко Т. Г."

Галя. Та од тебе ж. Хіба ти забула, як на улиці на тій не­ді­лі танцювала? Тоді ще батюшки не було дома... Згадала?

Сте­ха. Коли се? Оце ще видумали!

Стучатся в дверь.

Галя (торопливо). Ох, лишечко! Хтось іде! (Убегает).

Стеха. Хто там?

Хома (за дверью). Я, я! Відчиняй мерщій.

Стеха отворяет дверь. Входит Хома, отряхиваясь.

Хома. Що? Не було? Оце ж яка хуртовина!

Стеха. Кого не було?

Хома. Кого? Гостей!

Стеха. Яких гостей? Од пол...

Хома. Цс!.. еге ж.

Стеха. Ні, не було.

Хома. Гляди ж, анітелень!.. Отець Данило, спасибі, розрішив. Не забудь тільки завтра вранці послать йому вишнівки. Знаєш? Тієї, що недавно доливали. Нехай собі п’є на здоров’я. Та що се їх нема так довго? Чи не злякались, бува, завірюхи? А вітер неначе стиха.

Стеха. Злякаються вони! Де ж пак! І в горобину ніч при­ї­дуть для такої панночки, як наша.

Хома. Звичайно, звичайно.

Стеха. Іще пак, такий старий... а панночка...

Хома. Сама ти стара, сороко безхвоста!

Стеха. Дивись! Зараз і розсердились. Хіба я на вас?

Хома. Так що ж, що не на мене? Так на мого... ну... пол­ко­в­ни­ка.

Стеха. Е, бач що! А панночка? Чи ви ж з нею говорили? Що вона?

Хома. А що вона? Її діло таке: що звелять, те й роби. Воно ще молоде, дурне; а твоє діло навчить її, врозумить, що любов і все таке прочеє... дурниця, нікчемне. Ти вже, ду­маю, розумієш?

Стеха. Та се розумію, та з якого кінця почати, не знаю. Вона, бачите, полюбила Назара так, що й сказать не можна. Ось і сьогодні мені говорила. «Моли,- каже,- Стехо, бога, щоб швидше я вийшла заміж за Назара,- половину добра сво­го віддам!»

Хома. А ти й повірила!

Стеха. А чому ж і ні? Вона така добренька.

Хома. Дурна ти, дурна! А як же я сам тобі все добро віддам, тоді що буде, га? Що ти думаєш? (Ласкает ее). То-то бо і є, дурочка ти безсережна!

Стеха. Що мені робить, коли я дурочка?

Хома. А то, що велять. Чуєш? Усе, що в мене є, твоє.

Стеха. Не треба мені вашого добра; я і без нього була б ща­слива, якби ви не забули бідної Стехи і тоді, коли зробитесь великим паном. Я вас так вірно люблю, так вбиваюсь за вами, а ви... (Притворно грустит).

Хома. От же і нагадали козі смерть! Знов своє. Сказав, так і зроблю.

Стеха. Чи мало що люде обіщають, коли їм припаде нужда?

Хома. Годі не знать що базікать. Піди лишень до Галі та поговори з нею хорошенько по-свойому, і коли теє... то завтра і між нами онеє.

Стеха. Казав пан - кожух дам, та й слово його тепле. І я тільки гріх на душу візьму.

Хома. Який тут гріх? Дурниця все те!

Стеха. Забожіться, що женитесь, тоді, їй-богу, все зро­б­лю! А без мене, кажу вам, нічого не буде, їй-богу!

Хома. От же їй-богу, далебі!

Стеха. Женитесь?

Хома. Еге!

Стеха. На мені?

Хома. Як коржа, так коржа! Як спечемо, так і дамо. Уже ти мені в печінках сидиш з своїми витребеньками.

Стеха. Які тут витребеньки?

Хома. Ну, добре, добре! Тільки слухай. Треба діло сконпо­ну­вати так, щоб вона не знала, від кого старости; а то - чого доброго - усе піде шкереберть.

Стеха. Та вже мені не вчиться, як ділом повернуть. Наговорю такого дива моїй панночці - що твій кобзар. Ста­рий, скажу, чоловік, як подумаєш, усім, усім лучче від моло­дого. Молодий... та що й казать? Нікуди не годиться, а до того ще докучливий та ревнивий, а старий - тихий-тихий і покірний.

Хома. Так, так! О, ти дівка розумна! Іди ж до Галі та гля­ди - гарненько побалакай з нею.

Стеха. А потім чи можна мені буде піти на вечерниці? Я вже зовсім упоралась. Пустіть, будьте ласкаві, хоч в послідній разочок.

Хома. У тебе тільки й на думці, що вечерниці. О, вже мені та Мотовилиха!

Стеха. Мотовилиха? Чи не казала вам вона, стара паплю­га, чого? Що ж, що я з козаками танцюю? А як ви жар­ту­єте з молодицями, так я й нічого!

Хома. Іди ж, іди та поклич мені Галю, а затим сама полагодь рушники.

Стеха. Та вже усе напоготові. (Уходит).

Хома. Злигався я з дяволом... (Оглядывается). Що ж? Не можна без цього. У такому ділі, як не верти, треба або чо­рта, або жінки. (Немного помолчав). Чого доброго! Ще, може, й мене обдурить, тоді і остався на віки вічні в дурнях. Та ні, лиха матері! Аби б тільки ти мені своїми хитрощами помогла породнитися з полковником, а там уже що буде - по­бачимо. Іш ти, мужичка! Куди кирпу гне! Стривай!

(Продолжительное молчание).

Думай собі, голубко, та гадай, що... а воно зовсім не так буде. Закинь тільки удочку, сама рибка піде. Шутки - тесть полковника!.. А що далі - се наше діло. Аби б через поріг, то ми й за поріг глянем. У яких-небудь Черкасах, а може, у самому Чигирині гуляй со­бі з полковничою булавою! І слава, і почот, і червінці до себе гарбай - все твоє. А пуще всього червінці. Їх люди по духу чують; хоч не показуй, все кланятимуться... Ха-ха-ха! от тобі й сотник! Ще в Братськім4 серце моє чуло, що з мене буде великий пан. Було, говорю одно, а роблю друге; за се називали мене двуличним. Дурні, дурні! Хіба ж як говорим про огонь, так і лізти в огонь? Або як про чорнобриву сироту, так і жениться на їй? Брехня! Від огня подальш. Женись не на чорних бровах, не на карих очах, а на хуторах і млинах, так і будеш чоловіком, а не дурнем.

Входит Галя.

Галя (весело). Добривечір, батюшка! Де це ви так довго барились? Ви мене кликали, чи що?

Хома. Та кликав, кликав. (Осматривает ее). Що ти не всі стрічки почіпляла? Та нехай! Поки буде і сих. Послухай. Ме­ні треба поговорити з тобою об важнім ділі. Ти знаєш,