Читати книгу - "Оповідання та памфлети, Марк Твен"

защемкне ногу й повисне, і так п’явкою хоч би й цілий рік висітиме, як потреба. Смайлі завше вигравав на тому щеняті, аж поки раз виставив його проти собаки, що не мав задніх ніг, йому циркуляркою їх відшмугляло. Так ото як діло пішло на повний хід і вже геть усі гроші стояли на кону, щенюк наготувався вхопити за своє улюблене місце, коли це глянув – аж бачить, що його ошукано, другий собака йому облизня підсунув, так би мовити, і він одразу ніби здивувався, далі похнюпився і вже й не пробував виграти бійку, тож на горіхи йому перепало чималенько. Він зиркнув отак на Смайлі, мовляв, серце його розпукло, і винен у цім ніхто, як Смайлі, що поставив супроти нього собаку без задніх ніг, за які б змога вчепитися, а це ж увесь його поклад у бійці,– тоді прошкутильгав ще трохи, ліг собі та й визівнув духа. Добрим щеням був він, цей Ендрю Джексон, і слави засягнув би певно, якби довший вік йому, бо хист мав і заповзяття, це вже я знаю. Йому б тільки нагоди. Та й те сказати, що спробував би котрий безкебетний собака у такій притузі битися, як він бився! Щоразу бере мене живий жаль, коли спогадаю останню його бійку, як йому в ній не повелося.

Еге ж, так ото мав цей Смайлі й тер’єрів-пацюколовів, і півнів, і котів, і всякої іншої тварі, якої б не подумати, і хоч би на що зохотилися ви закладатись, як воно вже в нього є. Злапав він одного разу був жабу, приніс додому й каже, що буде її виховувати. І цілих три місяці тільки й знав, що сидів у себе в дворі та навчав ту жабу стрибати. А таки й навчив, їй же бо. Дає він ото їй ззаду легенького щигля, і дивись, вона вже крутька робить у повітрі, наче пампушка яка,– раз перекинеться, а то й двічі, коли влад скочила, і вже готово – стала на всіх чотирьох, чисто тобі кішка. Він привчив її хапати мух, і так напрактикував, що аніже мухи вона не пропустить,– скоро-но вгледить, і вже має. Смайлі казав, що дай лише жабі виховання, і вона чого тільки не вмітиме,– і я йому вірю. Авжеж, бачив я, і не раз, Дена Вебстера2 ось на цій самій підлозі (Ден Вебстер – це так жаба звалася): Смайлі посадить її отут-о й гукне: «Мухи, Ден, мухи!» – і не змигнеш, як вона вже скочила онде на прилавок, ухопила муху й плясь назад на підлогу, наче там грудкою і сиділа, і байдужісінько почухує собі голову задньою лапою, мовби й гадки не покладала щось надзвичайного вчинити. Повік вам другої такої жаби не побачити, щоб така скромна й щира була, мавши її хист. А коли доходило до стрибків у довжину на пласкій місцині, з Ден Вебстером жоден її родак не годен був тягатися. Бачите, стрибки у довжину – то був її коронний номер, і коли за це йшлося, Смайлі ставив на неї геть до останнього цента. Він страх як пишався цією жабою, та й було чого – обметані бувальці, що світ увесь пройшли, водно казали, що другої такої аніде не знайти.

Тримав Смайлі свою жабу в маленькій клітці і завів був собі звичай носити її до містечка, щоб закладатись там на неї. Раз ото трапився йому якийсь приходень у наших краях, перестрів його з тою кліткою та й питає:

– Що це таке може бути у цій вашій клітці?

А Смайлі й каже йому, так собі байдуже:

– Може, папуга, а може, канарка, але воно ні те, ні те, а лише жаба.

Той чужак узяв у нього з рук клітку, приглянувся добре, покрутив її туди-сюди та й каже:

– Ай справді... Але ж який з неї пожиток?

– Ну,– Смайлі на те спокійнісінько так і незворушно,– пожиток хоча б той, що вона обскаче будь-яку жабу в окрузі Калаверас.

Чужак ізнов узяв клітку, ще раз приглянувся пильненько, тоді віддав її Смайлі та й каже з притиском:

– Гм, жаба як жаба, нічого я в ній особливого не бачу.

А Смайлі йому на те:

– Може, ви й не бачите. Може, ви розумієтесь на жабах, а може, й ні, може, ви мали з ними діло, а може, ви тільки так собі, мовляв, цікавитесь. Але я то вже на цім знаюся і можу поставити сорок доларів, що вона обскаче будь-яку жабу в окрузі Калаверасі.

Чужак той подумав собі хвилину й каже сумовито:

– Що ж, нікого я тут не знаю, та й нема в мене жаби. Але коли б мені жабу, то я заклався б із вами.

Тоді Смайлі каже:

– Це ніяка не завада, аніяка: коли ви потримаєте мою клітку, я за хвильку принесу вам жабу.

Отож той чужак узяв клітку, доклав своїх сорок доларів до Смайліних та й сів собі чекати.

Сидів він отак, думав-думав, а тоді взяв жабу, розтулив їй рота й насипав повен рот перепелячого шроту – так із цілу чайну ложку натоптав – та й посадив жабу назад у клітку. А Смайлі подався на болото, довгенько там побабрався в багнюці, аж урешті злапав жабу, приніс її, віддав тому чужакові та й каже:

– Тепер, як ви вже готові, поставмо їх обох рядком, щоб упорівень передніми лапами, і я дам команду.– Тоді й каже: – Раз, два, три – гайда! – і вони обидва, Смайлі й той чужак, легенько дали щигля ззаду своїм жабам, і новенька жваво собі пострибала, а Ден Вебстер тільки-но шарпнулася, стенула плечима – так ото, як французяки роблять, та ба, приросла до землі, наче мур кам’яний, аніже зрушиться, мовби ланцюгом її припнуто. Смайлі неабияк вразився, та й обурення його взяло, справді, але ж, звісно, він і гадки не мав, що воно таке приключилося.

Чужак по цьому забрав гроші й пішов собі; на порозі ще він оглянувся, тицьнув через плече великим пальцем – так ото на Дена Вебстера та й знову каже з притиском:

- Отож-бо й воно – жаба як жаба, нічого я в ній особливого не бачу.

А Смайлі стояв, чухав собі потилицю й дивився все вниз на Дена Вебстера, добру часину так, а тоді