Читати книгу - "В забутій країні, Рахул Санкрітьян"

Я змалку кволий і хирявий; ви легко повірите цьому, коли скажу, що я заввишки ледве сто шістдесят сантиметрів, а важу тільки п’ятдесят кілограмів з невеликим гаком. Груди в мене вузькі, спина сутула та ще й голова надміру велика. І хоч у школі мене вважали за одного з найздібніших учнів і за мої успіхи дали чимало нагород, але на спортивному майданчику я не відзначався: крім того, що я не був дужий, мені бракувало волі до перемоги, потрібної кожному спортсменові.

Батько вмер, коли я мав вісім років, і його спадщина перейшла до рук опікунської ради. Коли я дійшов повноліття, цю спадщину віддали мені. Маєтності, яку залишив мій батько, було цілком досить, щоб я зміг набути освіту і віддатись науковій роботі.

Я хотів одного — вчитись і вчити інших. Сорок років життя я віддав улюбленій справі — вивченню історії Стародавнього Єгипту; що більше я набував знань, то зростала й моя любов до науки.

Я викладав у Непальському коледжі і у Відехському університеті, де мене обрано почесним доктором. Крім того, я був членом Комітету, що збирав кошти для Фонду дослідження Єгипту.[1] Коли я мав тридцять п’ять років, мені вже доручили відповідальну посаду охоронця Історичного музею в Наланді;[2] на цій посаді я перебуваю й досі.

Може, останні рядки здадуться вам не зовсім скромними, але я повинен сказати це, щоб ніхто не вважав описані тут події вигадкою: така поважна і шанована людина, як я, не стане підривати свій авторитет, розповідаючи якісь побрехеньки. Я не з тих людей, що знічев’я пишуть пригодницькі повісті, - для вчених найдорожча за все правда. А якщо хто-небудь не повірить мені, то нехай сам відвідає дивовижне місто Мітні-Хапі. Там, у саду, що розкинувся на північ від царського палацу, він побачить склеп, де поховано мумію чоловіка, який служив колись адвокатом у Верховному суді міста Патни.

Насамперед треба сказати про те, що спонукало мене вирушити в цю незвичайну подорож. Напевне, більшість читачів знайомі з історією Єгипту лише в загальних рисах, тому я розкажу про одну епоху з життя цієї стародавньої країни.

На стінах одного фіванського храму зображено похоронну процесію, що проводжає Серафіса (або Серапіса — як читають це ім’я інші вчені) в останню путь. З ієрогліфічного напису та малюнків відомо, що Серафіс був одним з найбагатших людей у Єгипті і вважався за приятеля тодішнього фараона.

Ми не знаємо, чи належав Серафіс до царської династії, чи ні, та це й не має особливого значення для нашої розповіді. Очевидно, він був верховний жрець або обіймав високу державну посаду, бо його ховали так пишно й урочисто, як фараона. Разом з тілом Серафіса у гробницю поклали незчисленні скарби. З ієрогліфічного напису відомо, що кубки, глечики, скрині та погребці на їжу, зброю, одяг і прикраси, поставлені поряд із саркофагом, вилито з щирого золота і прикрашено майстерно викарбуваним портретом Серафіса.

На стінах фіванського храму зображено похоронну процесію; попереду йде жрець із священним жуком-скарабеєм у руках. На малюнку цей жук-скарабей у кілька разів більший, ніж він є насправді.

Під час моєї другої подорожі по Єгипту, коли саме широко розгорнулися розколини Фів, мені пощастило ще раз відвідати цей храм і на щойно відкопаному камені прочитати напис, де розповідалось про похорон Серафіса. Я дуже зрадів цій знахідці. Особливо цікавим і важливим видалось мені от що; місце, де поховано Серафіса, зображено на камені у вигляді двох скель, на яких сиділи яструб і шуліка. Внизу, під скелями, простяглася величезна змія.

Грецький історик Геродот у другому розділі своєї “Історії” писав, розповідаючи про Єгипет, що Ніл бере початок між двома скелями; одну з них називають Мафі, другу — Крафі. Правду кажучи, я б ніколи не подумав, що дві скелі, зображені на камені, - це місце, де бере початок Ніл, але під однією з них була статуя, яка безперечно зображувала бога Нілу Хапі з лотосом на голові, а птахи на скелях могли символізувати Білий і Голубий Ніл.

Зіставляючи напис та зображення на камені із словами Геродота, я почав поступово приходити до висновку, що Серафіса поховано не у Фівах і що його гробницю треба шукати по той бік Нубійської пустелі, недалеко від місця, де бере початок Ніл.

Таку думку підтверджував і папірус Мене, з якого мені вдалося прочитати тільки невеликий уривок — решту його досі не розшифровано. Ніколи не забуду, як я зрадів, побачивши ім’я фіванського “князя” Серафіса в описі епохи правління фараонів дванадцятої династії.[3] Вже саме це доводило, що Серафіса могли поховати в Ефіопії, бо якраз під час правління дванадцятої династії фіванські фараони захопили величезну територію, порослу лісами. Вона лежала на північ од Великих озер у Центральній Африці. Та частина папірусу, яку я зміг прочитати, ще повідомляла, що з наказу фараона в країну на південь від Мерое споряджено військову експедицію і очолював її сам Серафіс. Очевидно, ця країна починалась біля місця, де зливаються Білий і Голубий Ніл, поблизу сучасного міста Хартума.

Крім того; в папірусі говорилось, що гробницю Серафіса споруджено в Мітні. Я знав тільки одно Мітні, або Мітані, розташоване в номі[4] Найф, на південь від Мемфіса, але фіванського вельможу там не могли поховати. Отже, йшлося про невідоме мені місто, яке, до речі, в іншому місці згадується під назвою Мітні-Хапі,