Читати книгу - "Плуг, Павло Григорович Тичина"

class=poem> Перезорюють зорі. Переночують ніч. На східень у всі сторони — меч! меч! меч! З піснями, з молотками! — (мотив-локомотив!) — Назустріч їм заводи, води, жита… В її — напнуті перса! Він ввесь — локомотив! — Назустріч їм заводи, води, жита… Як стомляться — обнявшись, на спадень знову спать. Од тіла їх пахучого росяний піт… І буде так…
І буде так — Сліпі: де ж те небо — я не бачу? Глухі: мені здається, правду я б почув! Каліки: плачу, Од болю кричу! І буде так — Фальшиве небо сміхом хтось розколе. І стане світ новий і люди, як боги. І скрізь, де буде поле, — Плуги, плуги… Міжпланетні інтервали…
Міжпланетні інтервали! Сонце (скрізь цей сон!), Юпітер… А між ними не хорали — Вітер Марс — як бога! — Марс, Венера… — скрізь там ждуть як бога друга: Очі революцьонера, Туга Крик в міжзоряному лоні: Ми б цвіли, пили б веселе! — Так душа, душа в полоні, Леле Ми б як трави, як отави… Так ті ж самі скрізь прокльони! Крають серце не октави — Нони Зразу ж за селом…
              Зразу ж за селом — всіх їх розстріляли, всіх пороздягали, з мертвих насміхали,               били їм чолом.               Випала ж зима! — Що тепер всім воля, в різали вам поля, в головах тополя,               а голів нема.               Як зчорніла ніч — за селом світило, з співами ходило, берегло, кадило               безневинну січ. На могилі Шевченка. I
І, уклонившись праху, ми сходили з гори. - І знов тиран. І знов неволя. Хрипкий, далекий пароплав сигару закурив… Сонхвиля. Як раптом за Дніпром хтось викресав огню. Уперся в дощові стовпи, струснув: пий, земле, пий! упийся од повстань! …Забринів струнний гнів. Заходили дерева і пристань. І човни полякались, мов коні… Червоно-си'-зеле' дугасто сказало всім здрастуй — і почало брать воду. А в мені — (забринів струнний гнів) — Ой, буде ще потопу, і сміху, і вина. На могилі Шевченка. II
Спинились ми на "Чайці". Васильченко з "Кармелюком", я — з "Сковородою". Пригадую: в ріці задумавсь місяць… А на веранді над водою пісні і карти круг стола: приїхали, бач, до Тараса од Скоропадського Павла, од свинопаса! Жалілися: нема добра, а ми ж добра всім хочем. Росію нам "собрать" пора! Павлу послужим "между прочим", а там… Кривавивсь місяць по краях. Заснув товариш мій селюк. …а там не випустим із рук! І враз заплакала вода…