read-books.club » Детективи » Комісар Мегре і Кіціус, Валерій Павлович Лапікура 📚 - Українською

Читати книгу - "Комісар Мегре і Кіціус, Валерій Павлович Лапікура"

123
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Комісар Мегре і Кіціус" автора Валерій Павлович Лапікура. Жанр книги: Детективи. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 2 3 ... 34
Перейти на сторінку:
ви кажете — «Чібо-ексклюзив», «Моккона», «капучіно»… Про існування таких прибамбасів нам знати було «не положено».

Треба сказати, що ця обізнаність допомогла колись Олексі перехопити одну з перших у історії Київського карного розшуку великих партій наркотиків. Я розкажу про це згодом. А зараз — про те, чому епіграф кожної з повістей — то рецепт кави від Олекси Сироти. Це не тільки тому, що за кавою та чаркою доброго коньяку мій друг оповідав найцікавіші історії зі своєї служби. Просто чомусь Олексин підхід до розкриття чорних кримінальних справ якось невловимо перегукувався зі способом приготування улюбленого чорного напою.

І останнє зауваження у нашій передмові. Уважні читачі першого тому «Інспектора і кави» напевне звернуть увагу на те, що у другому томі з деяких Олексиних розповідей зникає один із постійних персонажів — начальник відділу карного розшуку ГУ МВС по м. Києву, він же Полковник, він же Полкан. То не авторська забаганка. Просто у той період знадобилося, як тоді казали, зміцнити керівництво органами внутрішніх справ у одній із областей. Безпосереднього начальника Олекси і Старого і перекинули туди — у тимчасове відрядження. За його відсутності розшуком знов, як і в старі часи, керував Старий.

Комісар Мегре і Кіціус

Для варіння кави у цей спосіб потрібні увага і терпіння. Наливаємо у джезву холодної води, обережно, не перемішуючи, насипаємо мелену каву і ставимо на маленький вогонь. Як тільки вода закипить, швидко і енергійно розмішуємо каву і знімаємо її з вогню. Бажано влити одну-дві краплі холодної води, аби припинити кипіння. Якщо хоч трохи загавишся — виливай пійло у раковину, відмивай плиту і джезву та починай усе спочатку.

З рецептів Олекси Сироти.

— От ти мені скажи, хто був першим вітчизняним дисидентом?

— Згідно із законами асоціативного мислення, товаришу старший інспектор, у тебе, напевне, знову неприємності з Конторою?

— Не викручуйся, відповідай на запитання.

— Або Синявський з Даніелем, або племінник Єсеніна, як його?… Вольпін, здається. Їх Микита Сергійович чи то в шістдесят першому, чи в шістдесят другому посадив. От тільки не пам'ятаю, кого раніше.

— Я ж тебе, журналюга мій ерудований, не про радянського, а про вітчизняного запитав. Ним був якраз Чернишевський. Микола Гаврилович. А що тепер скажуть твої закони асоціативного мислення?

— Зараз, Олексо, зараз. Так, Чернишевський теж, як і ти, час від часу наскакував на державний устрій.

— Сказав же тобі — холодно.

— Добре, він донаскакувався, що його запроторили до Петропавлівки. Фортецю маю на увазі. А потім загнали до Сибіру.

— Стосовно Петропавлівки вже тепліше, а Сибір — зовсім холодно, пробач за каламбур.

— Сирота, ти садюга. Я від твого еМ-Ге Чернишевського в Університеті ледь не посивів. Більшої нудоти, ніж його роман «Что делать?», світ не бачив.

— Гріх тобі, друже, так казати про улюблену книгу вождя світового пролетаріату. А взагалі — вам саме пощастило. Бо я на своєму факультеті мусив ще й філософські праці цього полум'яного революціонера конспектувати.

— І як?

— Тобі в дитинстві цитварне сім'я від глистів давали? Приблизно те ж саме. Ну, давай, асоціатор, поворуши звивинами.

— Єсть, громадянин «начальнику! Чернишевський. «Что делать?» він пописував у камері Петропавлівки в очікуванні етапу… Петропавлівки… ось звідки по-батькові головної героїні. Віра Павлівна, котрій увесь час снилося світле майбутнє. Так, вгадав! У Віри Павлівни з роману є подвійна тезка, котра варить каву в кондитерській на другому поверсі «Дієти».

— Нарешті допетрав. У нашої Віри Павлівни твій колега Олег Бай щоранку запитує, що їй снилося. І вона чесно розповідає, не підозрюючи про жодні натяки на еМ-Ге Чернишевського, свою літературну тезку та сни цієї фригідки, які ми мусили штудіювати в обов'язковому порядку. Не інакше, як прогулювала уроки російської літератури у своїй дуже середній школі. Або просто проспала… Щаслива людина!

— То це ти мене кличеш на каву в «Дієту»? Так би одразу й казав.

— Одразу було б нецікаво.

Від автора: Моє покоління не потребує особливих коментарів до цієї давньої розмови. А от для молодших мушу написати кілька рядків, бо і самого еМ-Ге Чернишевського, і його революційну графоманію зі шкільних та вузівських курсів у Незалежній Україні, хвалити Бога, викинули. І перестали називати його іменем вулиці, пароплави, школи і колгоспи. А також ставити, де прийдеться, пам'ятники цьому утопісту. Досить того, що горезвісні «сни Віри Павлівни», в яких вона бачила комуністичне майбутнє (от де Фрейд би розгулявся!), більшовики на чолі з Леніним намагалися реалізувати у масштабах усієї планети. Чим це обернулося — почитайте у підручниках історії.

А от завдяки іншій Вірі Павлівні, яка у семидесяті роки минулого століття варила для нашої компанії каву на другому поверсі дієтичного гастроному, що був на Хрещатику поряд із магазином «Мистецтво», я дізнався від Олекси неймовірну історію, описати яку і Сименон не посоромився б.

Як правило, я намагаюся встромлятися зі своєю баньочкою на дьоготь у спогади мого друга, коли це конче потрібно, і бути при цьому максимально лаконічним. Але не завжди вдається. Так і зараз — обставини того ранку, коли ми розігналися на каву в «Дієту», вимагають супердокладного опису. Отож…

Дієтичний гастроном побудували одразу після війни у цокольному поверсі Міністерства сільського господарства. Потім, на самому початку семидесятих, чиясь розумна голова слушно вирішила, що відстань у шість метрів від підлоги до стелі магазину — то завелика розкіш. Можна сказати, архітектурна надмірність, у принципі — неприпустима у радянському будівництві. У гастрономі швиденько зробили капремонт, і він став двоповерховим. Нагорі продавали торти, а в кутку весело сичав один із перших у Києві угорських автоматів для варіння кави. Стіни були прикрашені двома виразними табличками. Перша повідомляла, що тут «Відділ відпускання кондвиробів у руки», друга — над кавоваркою — запрошувала до «Відділу вдоволення покупців на місці». Трошки нижче на шматку коробки від торта рукою Віри Павлівни було надряпане суттєве уточнення: «Покупці вдовольняються

1 2 3 ... 34
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Комісар Мегре і Кіціус, Валерій Павлович Лапікура», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Комісар Мегре і Кіціус, Валерій Павлович Лапікура"