Читати книгу - "Серце не обдуриш"

– Лесю, ти чого так кричала?

– Просто… глюк-ефем. Я йду додому.

– Але…

– Па, дівчата.

Леся швидко взула чобітки, замотала голову й шию широким шарфом і, не застібаючи плаща, вибігла з квартири.

…У лісі було добре, спокійно, ясно та свіжо. Вона сиділа посеред галявини на м’якому товстому пледі з келихом шампанського й мружилась від сонячних променів, які крізь соснові гілки падали на обличчя. Вона почувалась дивно: легке збудження та хвилювання, сповнені нетерпінням. Вона чогось чи когось чекала й уже починала нервувати…

Її щоки торкнувся легкий поцілунок, з несподіванки вона пролила вино й насупилась.

– Дивись, що я тобі приніс.

На плед перед нею посипались великі чорні ягоди ожини. Вона підвела погляд і вперше подивилась на того, кого чекала з таким нетерпінням: щаслива усмішка, неймовірно сині очі та світле хвилясте волосся. Високий, підтягнутий, енергійний – він не здавався їй надзвичайним чи дуже вродливим, але серце чомусь забилось сильніше, і вона мимоволі відповіла йому радісною усмішкою.

– Скуштуй.

Він присів поруч, торкнувся ягідкою її вуст, а потім нахилився й поцілував. Тілом прокотився жар, вона дозволила покласти себе на плед, торкатись волосся, талії, стегон…

Десь далеко, врізаючись у звуки лісу, загальмував автомобіль, почувся удар. Вона відчула, що чоловік відпустив її, і розплющила очі. Він нависав над нею на витягнутих руках і дивився з таким болем, що їй захотілось міцно обійняти його та заспокоїти. Вона простягнула до нього руку й побачила, як змінюється його обличчя: ніс і ліва половина перетворились у криваве місиво. Крапля крові, повільно набухнувши, впала їй на щоку. Вона закричала…

Леся сиділа на ліжку, обіймаючи коліна, і вся тремтіла. З розчиненої кватирки віяло холодом, але вона знала, що трусить її не від того. Серце калатало, волосся вологими пасмами падало на обличчя, сорочка прилипла до спини.

Леся тремтячими пальцями торкнулася щоки й ледь не скрикнула, згадавши краплю крові зі сну – обличчя було мокрим. З горла вирвались глухі схлипи, і лише тепер вона зрозуміла, що плаче. Дівчина вхопила подушку та розридалась ще дужче, притискаючи її до обличчя.

Нащо я це зробила? Бабуся ж попереджала про наслідки. Що ж буде далі? А якщо він буде приходити щоночі? Я збожеволію. Як холодно…

Леся зірвалася з ліжка й підійшла до вікна. Вставши на кінчики пальців, вона дотягнулась до кватирки, зачинила її та завмерла, дивлячись надвір. Уздовж вулиці світили ліхтарі, падав густий сніг, тож не вірилось, що надворі ніч. Поволі вона заспокоїлась, і їй навіть стало смішно зі своїх страхів. Насправді все просто: у кімнаті було дуже темно, вона перенервувала під час ворожіння, і все те їй лише примарилось. А подруги! Замість того щоб заспокоїти, самі закотили істерику, налякали її ще дужче – і ось, як наслідок, страшний сон.

Леся на мить заплющила очі та знову побачила перед собою криваве спотворене обличчя. Вулицею промчав автомобіль, буксуючи в глибоких снігових заметах, і Леся хутко стрибнула в ліжко. Їй знову було страшно та холодно. Вона посиділа кілька хвилин, заспокоюючи дихання, а тоді лягла, скрутилась калачиком і з головою накрилась ковдрою.

Серпень, 2012

Леся стояла біля вікна зі схрещеними на грудях руками й, насупивши брови, дивилась на подругу. Вона досі не вірила, що Ярина не жартує.

– Навіть не думай! Славік мене приб’є, якщо дізнається. Ні, ще гірше – він мене морально доколупає.

– Та звідки він дізнається? Він такий зайнятий роботою, що на тебе часу майже не має, а лазити по сайтах знайомств – поготів.

Леся згадала про каву, яку залишила на кухні настоюватись, і вирішила, що це привід втекти від розмови. Може, Ярина правильно все зрозуміє й нарешті відчепиться.

– Зараз прийду.

На кухні вона повільно розмішала ложечку цукру в горнятку, вдихнула аромат улюбленого напою і повернулась у кімнату. Ярина сиділа на дивані, закинувши ногу на ногу, й очікувально дивилась на неї. Леся, зітхнувши, вирішила змінити тактику:

– Яро, ти завжди штовхаєш мене на безумні вчинки, а розгрібаю потім я сама. І взагалі, нащо воно мені треба?

– Ой, та перестань! Ти ще заміж не вийшла, а вже робишся квочкою. Тобі двадцять два, а без дозволу нареченого і пчихнути не можеш.

– Те, що Ярослав тобі не подобається, не означає, що я маю поводитись, як німфоманка.

– Ти себе хоч чуєш?! Я ж не кажу тобі зраджувати його з першим-ліпшим. Зареєструєшся на сайті під псевдонімом, поспілкуєшся трохи, не виходячи з дому, розвієшся, а коли повернеться з відрядження твій ненаглядний, то просто видалиш анкету.

Леся примружила очі. Пропозиція й справді звучала заманливо, але щось муляло їй серце. Почуття до Ярослава не б’ють фонтаном, і в такій розвазі вона не бачила майже нічого поганого. Через те, що нікуди не ходила після роботи, Леся все частіше почувалася відірваною від життя. Тим паче поки що вона Славіку не дружина й інколи навіть почувається поруч із ним на пташиних правах. Трохи розвіятись, набратися впевненості, підняти самооцінку, ще й не виходячи з дому – можна спробувати.

Але її лякало інше: Ярина ніколи нічого не робить просто так, ба навіть більше – не просить.

– Я ж бачу, що ти хочеш. Лесю, ну чесне слово! Ти сидиш вдома, як монахиня. Зранку на роботу, ввечері звіт по скайпу, книжка, інтернет, телевізор, спати. Та ж тебе навіть на вихідних у кафе годі витягти, я вже мовчу про дискотеку. Я ще розумію, якби ти любила його до нестями.

– Я і люблю.

Леся одразу ж вдала ображену. Чого-чого, а проникливості Ярині не бракує.

– Ага, розказуй! Він задурив тобі голову обіцянками про гарне життя й перспективну кар’єру, яка на дев’яносто відсотків лише в його уяві. Він взагалі сприймає тебе як… як найдорожчий елемент декору.

– ЩО – О!?

Леся гримнула горнятком об стіл, розхлюпуючи каву.

– Вибач. Зізнаюся, я просто заздрю. Ну не ображайся, Лесюню. Просто підтримай мене. Ксюха такого мужика знайшла через сайт, то, може, і мені пощастить, а ти ще кілька контактів підкинеш… Ну будь лааааааааааасочка. Я вже зареєструвалась.

– Відколи це тобі кавалерів бракує?

– Власне, кавалерів не бракує, але я хочу чогось серйозного.

– На сайті знайомств?!

Ярина подивилась на неї так, наче Леся розумово відстала й не усвідомлює елементарних речей.

– Ну, так. Знаєш, зараз є мода серед забезпечених чоловіків шукати наречених через інтернет. Вони хочуть так переконатись, що дівчатам потрібні не їхні гроші, а вони самі. Якось так.