Читати книгу - "Вежі мовчання"

робили не речі, а вираз очей: упевнений, спокійний, діловитий. Від них, незважаючи на — він подивився на годинник — п’ять годин дороги в несвіжому потязі, приємно пахло актуальною чоловічою парфумерією. Всі вони вийшли наче з одного племені, ніби їх народила одна мама в один час доби під однією й тією ж зіркою.

На пероні, розкривши парасольку, він струснув головою, немов скидаючи мару — нічого незвичайного, вокзал як вокзал, напевно й місто як місто, як й інші, такі ж самі невеликі міста, куди він стільки разів приїжджав у відрядження за останні три роки. Тільки незрозуміло, хто це такі: ці бабусі, підлітки, чоловіки-батьки? Сни, навіяні журналом про сексуальні проблеми «білих комірців» і спогадами про похорон або звичайний збіг реальних обставин? Треба більше рухатися й гуляти на свіжому повітрі, подумав він — і рушив до таксі.

Дощ припустив ще дужче.

У приймальні на обігрів працював кондиціонер і пахло гарною кавою, вулична вогкість нібито залишилася в іншому світі. Підібрані зі смаком меблі стояли там, де їм і належить стояти, не випинаючись і не захаращуючи простір, недвозначно підкреслюючи, що найголовнішим елементом у цій композиції є барикада біля дверей начальника. За великим столом із купою телефонів клопоталася секретарка. Неймовірним чином змінюючи тональність, вона встигала добре поставленим голосом точно й правильно відповідати всім. Яскрава дама років сорока із зачіскою а-ля «радянська торгівля», копицею яскраво вибіленого волосся, збитого нагору й закріпленого у псевдовікторіанському стилі, була то холодна й недоступна, як айсберг, то грайлива, як фонтанчик, то нейтрально-позитивна, як житель Бейджина із закордонним гостем. Скільки він не зустрічав жінок подібного образу, будь-якої години їхні зачіски виглядали саме так. Іноді йому здавалося, що це навіть не волосся й не перука, а спеціальний шолом, що без проблем одягається на голову в будь-який час доби по тривозі будь-якої терміновості, а на ніч його знімають і ставлять біля ліжка або на шафу. Характер і манера поведінки власниць подібних зачісок також завжди були однакові, і він прекрасно знав, як з ними поводитися. Як правило, такі дами малоосвічені, трохи хамуваті (пояснити цей вираз «трохи хамуваті» він для себе не міг жодним чином), зате завзяті в роботі, конкретні і, якщо їх не дратувати й здобути симпатію, цілком милі.

— Якщо ви до Матвія Степановича, то сьогодні він не приймає! — оклик був категоричний, але не позбавлений приємних інтонацій і бажання сподобатися симпатичному молодому чоловіку з коштовним годинником на правій руці.

— Вам повинні були телефонувати, — м’яко відгукнувся він, — я з Києва, юрист.

Секретарка зробила вигляд, ніби щось перевіряє у своїх записах, хоча по реакції одразу стало зрозуміло, що вона добре знає й пам’ятає про його приїзд. І ще, подумав він, для неї цей візит не дуже приємний. Втім, на інший прийом він і не розраховував: кому сподобається, коли приїжджають тебе перевіряти, нехай навіть перевірка й має формальний характер.

— А, ну так, звичайно! — Секретарка швидко опанувала розпач. — Просто ми вже не чекали вас сьогодні! Шоста вечора, може, плани змінилися…

— Особисті обставини! — посміхнувся він, а сам із прикрістю подумав, що в головній конторі, як завжди, забули попередити про зміну його робочого графіка. — Пробачте.

— Як про вас доповісти?

— Так і повідомте: Родіон Ус, юрист-аудитор холдингу.

Секретарка натисла кнопку колектора й неперевершеним оксамитовим голосом промуркотіла: «Матвію Степановичу, до вас товариш із Києва, з головної контори!» Уважно вислухавши відповідь, вона рішуче, як шаблею, змахнула своїм жахливим білим шоломом і попросила зачекати хвилин п’ять. І майже без паузи гримнула по гучному зв’язку:

— Коновалов, чому досі договори на підпис не заніс?

— Та все ніяк руки не дійдуть, Антоніно Іванівно, — почувся у відповідь тремтячий голос. — Роботи дуже багато, не встигаю!

— На ногах треба ходити, Коновалов, а не на руках! Тоді й встигатимеш! — секретарка суворим поглядом зафіксувала відповідь і з милою посмішкою повернулася до Родіона.

— Я дуже перепрошую, але мені так цікаво! Як правильно пишеться ваше ім’я: Радион чи Родіон? Таке незвичайне!

Це питання йому задавали часто, тому відповідь-жарт Радик довів до автоматизму. Він гмикнув, кашлянув і повідомив:

— Справа у тім, що є два імені, й обоє правильні: як Радион, так і Родіон. Ім’я Радион виникло в роки індустріалізації, коли вся молода радянська республіка з ентузіазмом будувала нове соціалістичне суспільство. Як ви знаєте, у моді тоді були такі незвичайні імена, як Владлен — скорочене від «Владимир Ленин», Даздраперма — скорочене від «Да здравствует Первое мая!» і так далі. Телевізорів тоді ще не існувало, тож більшість новин люди дізнавалися в першу чергу по радіо. От на честь радіо й придумали ім’я Радіон. Зазвичай таким ім’ям називали своїх дітей люди, які працювали на радіоточках або на центральному радіо. Але мої батьки працювали зовсім в іншій галузі, тому з моїм ім’ям, яке пишеться та вимовляється «Родіон», усе значно простіше. З давньогрецької воно перекладається як «народжений на Родосі», це острів у Середземному морі, територія сучасної Греції.

— А, то ви за кордоном народилися, у Греції? — секретарка таки виявилася тупіша, ніж він розраховував, і не оцінила гумору. Зате з якогось кутка приймальні, з великого крісла за шафою почувся тихий сміх. Він здивувався — як це він не звернув уваги, що тут ще хтось є? — і побачив симпатичне жіноче личко, приправлене короткою, майже хлоп’ячою зачіскою. Але тут знову, наче навіжений, задеренчав телефонний дзвінок, і його запросили до кабінету. Він похапцем подякував дівчині змахом руки. «Симпатична!» — тільки і встиг подумати він, бо його погляд через відчинені навстіж двері уже впирався в монументальну лисину генерального директора й голови правління гордості вітчизняного машинобудування заводу ім. Кибальчича Матвія Степановича Донця.

Уночі знову йшов дощ. Лежачи в номері «люкс» заводського готелю, Родіон намагався почути, як падають і розбиваються краплі води об землю або підвіконня, але почути не міг. Шум власної крові, стук стривоженого серця, мерехтливий рух думки, занепокоєння, по

стійне занепокоєння — от що він чув насамперед. І за всім цим дощ ставав невидимим і безшумним, ставав безтілесним, ставав звичайним справдженим прогнозом