Читати книгу - "Беззаперечна правда"

він не пішов і не перестарався. Кінг попросив преподобного Вільяма Ф. Крокетта, Першого Імперського Церемоніального Майстра Давньоєгипетського арабського ордена благородних містичних святинь Північної і Південної Америки написати листа на мій захист. Преподобний писав: «Я благаю вас позбавити його від тюремного ув’язнення. Хоча я й не розмовляв із Майком від дня судового засідання, але маю інформацію, що він більше не послуговується лайливою лексикою, читає Біблію, молиться та тренується». Звичайно, це все було маячнею сивої кобили. Він навіть не знав мене!

А потім Дон написав судді особистого сердечного листа. З нього можна було подумати, що я знайшов ліки від раку, мав план встановлення миру на Близькому Сході та доглядав хворих кошенят. Він розповів про мою роботу з Фондом Make-A-Wish[1], з яким я відвідував хворих дітей. Він повідомив суддю Гіффорда, що щороку у День подяки ми роздаємо нужденним і голодним сорок тисяч індичок. Він переказав за той випадок, коли ми зустрілися з Сімоном Візенталем, і я був так зворушений, що пожертвував велику суму грошей, щоб допомогти йому вистежити нацистських військових злочинців. Здається мені, Дон забув, що Клан ненавидить євреїв так само палко, як і чорних.

Дон розхвалював мене на різний лад цілих вісім сторінок. «Для молодої людини його віку не притаманно настільки сильно перейматися своїми ближніми, не кажучи вже про те, які глибокі почуття відданості та відповідальності він плекає. Це богоподібні якості – благородні чесноти любові, відданості та безкорисливості. Він – дитя Боже: один з найніжніших, чуйніших, дбайливіших, люблячих і тямущих людей, яких я коли-небудь зустрічав за двадцять років роботи з боксерами». Дідько, Дон повинен був виступити з заключним словом замість мого адвоката. Проте Джон Сольберг, спеціаліст зі зв’язків з громадськістю Дона, негайно перейшов до справи у своєму листі до судді Гіффорда. «Майк Тайсон не покидьок», – написав він.

Покидьком може я й не був, але от зарозумілим мудаком я був точно. Під час процесу в залі суду я поводився настільки зарозуміло, що вони ніяк не могли дати мені перепочинок. Навіть перед обличчям своєї загибелі я не міг приборкати свою зверхність. Усі ті речі, про які вони написали в тому звіті: роздавання грошей та індиків, турбота про людей, піклування про слабких та немічних – я робив усе це, але робив не тому, що був скромним, а тому, що хотів вдаватися скромним. Відчайдушно й усією душею я бажав бути смиренним, але жодної смиренної кістки в мені не було.

Отже, озброївшись усіма цими особистими характеристиками на мене, 26 березня 1992 року ми з’явилися до суду судді Патрісії Гіффорд для винесення мені вироку. Свідкам було дозволено увійти, і Вінс Фуллер розпочав процес, покликавши на трибуну Ллойда Бріджеса – виконавчого директора житлового центру «Ріверсайд» в Індіанаполісі. Моя команда захисту стверджувала, що замість тюремного ув’язнення моє покарання слід було б відкласти, а мене відправити відбувати свій випробувальний термін до реабілітаційного центру, де я міг би поєднувати особисту терапію з громадськими роботами. Колишній міністр Бріджес керував саме такою програмою. Він засвідчив, що, безумовно, розгляне мою кандидатуру в свій центр першочергово.

Проте помічник прокурора змусив Бріджеса розповісти, що нещодавно з його реабілітаційного центру було скоєно чотири втечі. А після того, як вона натиснула на міністра, щоб той зізнався, що він розмовляв зі мною в моєму особняку в Огайо і що ми сплатили за його авіапереліт – та ідея померла тільки-но народившись. Тож тепер все зводилося до того, який термін мені призначить Міс Шибениця.

Фуллер підійшов до лавки. Настав його час продемонструвати свою магію доларових мільйонів. Однак він натомість почав плести свої звичні нісенітниці. «Тайсон прийшов до нас переобтяжений життєвим багажем. Преса його паплюжила. Жодного дня не проходило без того, щоб вони не переймались його недоліками. Це не той Тайсон, якого я знаю. Тайсон, якого я знаю, то чуйна, уважна та турботлива людина. Яким би несамовитим він не був на ринзі, але вся та лють зникає, щойно він покидає ринг». Тож ця промова була далека від гіпербол Дона Кінга, але вона була непоганою. За винятком того, що Фуллер щойно провів увесь процес, зображуючи мене диким звіром та грубим занудою, в якого в голові лише сексуальне задоволення.

Потім Фуллер перевів розмову на моє бідне дитинство та моє усиновлення легендарним тренером з боксу Касом Д’Аманто.

«Але в цьому є дещиця трагедії, – провадив він. – Д’Аманто зосередився виключно на боксі. Тайсон-людина був другорядною метою на дорозі Каса Д’Аманто зробити з Тайсона великого боксера». Камілла, яка була партнеркою Каса протягом багатьох років, була обурена його заявою. Це було наче Фуллер обісцяв могилу мого наставника Каса. Фуллер усе балакав і балакав, але вся його балаканина була такою ж нескладною, як і під час усього процесу.

Тепер настав мій час звернутися до суду. Я піднявся з місця і встав за трибуною. Я не підготувався як належить і навіть не мав жодних записів. Проте у мене в руках був цей безглуздий клаптик паперу «вудуіста». І я знав одну річ: я не збирався просити пробачення за все, що сталося тієї ночі у моєму готельному номері. Я вибачився перед пресою, судом та іншими учасниками конкурсу «Міс Чорна Америка», де я познайомився з Дезіре, але не за свої дії в моїй кімнаті.

«Моя поведінка була досить грубою. Я із цим згоден. Я нікого не ґвалтував. Я не робив спроб когось зґвалтувати. Пробачте». Потім я озирнувся на Грега Гаррісона, прокурора або звинувача у моїй справі.

«Моє особисте життя було спаплюжено. Мені було дуже боляче. Усе це було наче один довгий сон. Я прийшов сюди не для того, щоб молити вас про помилування, мем. Я очікую найгіршого. Мене мучили. Мене принижували в усьому світі. Мене принижували в суспільстві. Проте я щасливий, що в мене є підтримка. Я готовий боротися з усім, що мені готує життя».

Я знову сів на лавку підсудних, і суддя поставив мені кілька запитань про те, як воно бути тим, з кого діти беруть приклад. «Мене ніколи не вчили, як мені поводитися в моєму статусі знаменитості. Я не кажу дітям, що бути Майком Тайсоном – це добре. Батьки мають бути прикладом для наслідування своїм дітям, а не я».

Тепер слово було за звинуваченням. Замість селюка Гаррісона, який сперечався зі мною під час судового процесу, утрутився його бос – прокурор округу Маріон Джеффрі Модісет. Цілих десять хвилин він торочив про те, що чоловіки з грошима та популярністю не