read-books.club » Сучасна проза » Привид мертвого дому. Роман-квінтет 📚 - Українською

Читати книгу - "Привид мертвого дому. Роман-квінтет"

164
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Привид мертвого дому. Роман-квінтет" автора Валерій Олександрович Шевчук. Жанр книги: Сучасна проза. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 2 3 ... 227
Перейти на сторінку:
Валерія Шевчука стало розкішним «садом житейських думок, трудів та почуттів». У ньому він зумів виростити величезний духовний космос, що його не відразу всі можуть збагнути, але який притягує, чарує, будить свідомість, почуття багатьох. Це, певно, найвища нагорода, якої доля удостоює далеко не всіх лауреатів найпрестижніших премій. Справжньою нагородою є і перекладені на 21 мову світу його твори, відомі далеко за межами України. Зважмо: вони видані там не за списками відповідних органів, як було заведено в радянські часи. Твори ті, як і автор, мають крила тільки у вільному польоті…

А починалося все у Житомирі, де Валерій Шевчук народився 20 серпня 1939 року в родині шевця. Батько став для нього найавторитетнішим взірцем наполегливого працелюбства. Мати ж була полькою за походженням, але мала «українську самосвідомість». Як згадує В. Шевчук, батько «при роботі вельми любив, коли мати читала йому українську класику… отак вони допізна засиджувалися». Зізнається: саме цей факт у ньому «пробудив інтерес до української літератури».

У далекі шкільні роки захоплювався географією, мріяв стати геологом, навіть брав участь у геологорозвідувальній експедиції (однак Шевчук-письменник більше мандрує уявою). Після невдалого вступу до Львівського лісотехнічного інституту, перепробувавши різних робітничих професій, із великим душевним сум’яттям у 1957 р. закінчив Житомирське технічне училище № 1. У ті роки навчання зробив для себе кілька «вибухових відкриттів», зокрема статті про українську літературу І. Франка та монографію Д. Багалія про Г. Сковороду — вони заклали основи творчого світогляду В. Шевчука. Філологія, художня література манили до себе все більше. Впевнено відчув себе тільки тоді, коли став студентом історико-філософського факультету Київського університету ім. Т. Г. Шевченка. Цей факультет вибирався з двох причин: там навчалася дівчина, з якою тоді дружив, а ще «було вельми зле з англійською», якої не треба було складати при вступі на історичний. Ставши студентом, багато займався самоосвітою, наполегливо розшукував і відкривав В. Винниченка, М. Грушевського, Є. Плужника, В. Підмогильного, Г. Гейне, К. Гамсуна… Зізнається, що після ознайомлення з лірикою Василя Чумака «повикидав і поперекреслював усі свої „вірші“, написавши у „поетичному альбомчику“: новий період». З роками юнача пристрасть до віршування відновилася, однак так і залишилась як «щось сокровенне для душі» — В. Шевчук ніколи не друкував своєї інтимної лірики («Мені аж якось приємно, що вона в мене є, а її ніхто не знає»).

У роки свого літературного старту мав і «живих» авторитетних учителів, серед яких земляк, відомий перекладач, житомирський поет Борис Тен. Тоді ж зблизився з В. Сосюрою, Б. Антоненком-Давидовичем, Л. Новиченком, В. Земляком, І. Драчем, В. Дроздом, М. Вінграновським та ін.

З початку 60-х активно друкується в київській пресі. Його оповідання й новели помічає тогочасна критика, здебільшого негативно-настороженими відгуками, що сприяло швидкому одержанню тавра «неблагонадійного», відправленню В. Шевчука у Мурманську область відбувати армійську службу. Там він пише свій перший роман «Набережна, 12». 1965 року повернувся додому, працював у відділі музеєзнавства Державного історичного музею УРСР, але недовго. Для тогочасної творчої інтелігенції наставали тривожні часи: після хрущовської «відлиги» накочувалася нова репресійна хвиля. 4 вересня в кінотеатрі «Україна» під час демонстрування фільму С. Параджанова «Тіні забутих предків» (за повістю М. Коцюбинського) група київської інтелігенції підтримала протест проти арештів з боку влади, що його виголосив І. Дзюба. Серед них був і Валерій Шевчук, що, звичайно ж, взяли до уваги «компетентні органи». Старший брат Анатолій відбував уже своє ув’язнення у Мордовії, обшуки були й у В. Шевчука, тому невдовзі залишився без роботи.

1967 року все ж з’являється перша збірка оповідань «Серед тижня», автора навіть прийняли до Спілки письменників. Наступного року друкуються твори «Набережна, 12» і «Середохрестя», пізніше повісті «Мор», «Місячний біль». 1969 року вийшла «фатальна» книжка В. Шевчука «Вечір святої осені». В результаті як непокірного, інакомислячого його майже перестають друкувати, надовго вилучають з літератури. Цим письменника позбавили будь-якої можливості утримувати родину з двома малими доньками. Найстрашніше, що від нього відвернулися майже всі недавні прихильники, друзі, «за винятком Є. Поповича та В. Яременка». «Самотність, труд, мовчання» (як в улюбленого В. Свідзинського) стали його вірними супутниками на довге десятиліття і невід’ємною частиною його світосприйняття. Однак поряд ще були книги, безліч книг, які якщо й розчаровують, то найчастіше з першої сторінки. Тепер він читав їх безперервно…

Тоді ж по-справжньому захопили манускрипти і друки давньоукраїнської епохи, особливо бароко — це «складне, вишукане, надзвичайно розумне мистецтво», як каже про нього В. Шевчук, що непомітно підживлювало і власні художні пошуки, — тоді все частіше почали приходити «моменти високого духовного ояснення», яке допомагало жити. «В ім’я цих ояснень і задля них, може, я й жив», — зізнається.

Мабуть, це те щастя, яке може пізнати тільки людина такої глибокої духовної наповненості, такого аристократичного, вивільненого від життєвої марноти світовідчуття, яким є Валерій Шевчук. Воістину, все, що діється волею Божою, — на краще. Хтозна-якою стала б ця людина, якби піддалася спокусам марнотним, швидкоплинним, спіткнулася хоч раз на своєму шляху, позначеному долею, змаліла хоч на мить упродовж тих десяти років вимушеного мовчання, і чи мала б наша культура «Дім на горі», «На полі смиренному», «Три листки за вікном», «Вертеп», «Музу Роксоланську»…

1979 року крига для Валерія Шевчука скресає — друкується перша після довгої перерви книжка із досить символічною назвою «Крик півня на світанку». Потому виходить багато книг, писаних колись «у стіл» і зовсім нових, під свіжим подихом вітру надії. Найвагоміші з них, ще не згаданих: «Долина джерел», «У череві апокаліптичного звіра», «Маленьке вечірнє інтермеццо», «Камінна луна», «Птахи з невидимого острова», «Жінка-змія», «Дзигар одвічний», «Стежка в траві. Житомирська сага», «Біс плоті», «Око прірви», роман-есе «Мисленне дерево»… Услід за своїми книгами і їхній автор тепер вийшов «із підпілля»: керує спілчанським історико-пізнавальним клубом «Літописець», бере участь у літературно-мистецьких заходах (але тих, які до душі). Його п’єси «Вертеп», «Сад божественних пісень», «Птахи з невидимого острова», «Початок жаху» (інсценізація Я. Федоришина) ставлять сучасні модерні театри Києва і Львова. За сюжетами його творів поставлено художні фільми: «Вона чекає його, чекає…», «Повний місяць», «Химери зеленого літа», «Чудо в краю забуття», «Голос трави», «Місячна зозулька з ластів’ячого гнізда».

Його визнано також і офіційно: 1988 року письменник став лауреатом Державної премії України ім. Т. Г. Шевченка за роман-триптих «Три листки за вікном», премії фундації Антоновичів, літературних премій ім. Є. Маланюка, Олени Пчілки, І. Огієнка та ін. За переклади творів Я. Івашкевича і К. Галчинського має звання заслуженого для польської культури. Мабуть, Валерій Шевчук не мріє про Нобеля… Хоча, безумовно, це один із небагатьох сучасних українських митців

1 2 3 ... 227
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Привид мертвого дому. Роман-квінтет», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Привид мертвого дому. Роман-квінтет"