Читати книгу - "Вітрів кут"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Ось і зараз Вася бачить перед собою дідуся в повній рибальській формі: на ногах щедро вимазані дьогтем чоботи з довгими халявами, завернутими вище колін, стьобані ватяні штани, брезентова куртка, застебнута на всі ґудзики і туго підперезана шматком сітки замість пояса. Закурена тютюновим димом борода старанно розчесана, а вуси стирчать, як крила чорної крячки.
Вони вийшли на безлюдну вулицю. Вже рідшала темрява короткої південної ночі… Йшли мовчки.
Хлопець, важко човгаючи по бруку чоботами, ніс кошик з рибальським спорядженням; дідусь узяв весла і три якорі з акуратно зібраними в кільце «кінцями».
— А навіщо третій якір? І двох досить, — порушив мовчанку Вася.
— Море припас любить, — відповів дідусь.
Вузькими провулками вийшли до моря. Тільки рівномірне зітхання прибою нагадувало, що перед рибалками лежить неосяжний морський простір; само море було ще вкрите сірою пеленою туману.
Дідусь кинув на мокрий пісок ношу, зняв картуз, витер тильною стороною спітнілого лоба й промовив:
— Після бурі забунацало[1]. Буде бичок.
… Вася зовсім не здивувався, коли дідусь, піднявши весла догори, сказав:
— Прибули. Савур-могила!
Насправді ніякої могили тут не було. Навколо всюди море. Але хлопець уже знав, що рибалки поділяють зовсім одноманітний, на перший погляд, простір моря, як колгоспники поля, на окремі ділянки. А всі прибережні підводні скелі називають Саур-Могилою.
Човен закріпили на два якорі. Дідусь витяг із халяви кисет і, не поспішаючи, почав набивати люльку. Хлопчик возився з вудочкою. Було ще темно, а волосінь, як на зло, заплуталась.
— Снасть із вечора готують, — зауважив дід.
Поки Вася розмотував волосінь, дідусь піймав великого сірого бичка, який, розчепіривши розкішні оранжові плавці й роззявивши зубату пащу, здавалося, здивовано дивився на рибалок.
— Красунь, — радісно вигукнув рибалка, кидаючи рибу в сумку, спеціально причеплену за бортом човна. Потім старик витер об ганчірку руки й не поспішаючи знову закинув у море вудочку.
Скоро й Вася тримав у руках здобич.
Зійшло сонце. З'явились крикливі чайки. Ранок був напрочуд вдалим. Дідусь ледве встигав наживляти гачки. І робив це мовчки, швидкими звичними рухами. Розмовляти було ніколи. Навіть люльку не курив.
— А що це там? — спитав розглядаючись по сторонах хлопець, якому набридло рибалити. Дідусь поглянув на горизонт. Там виднілась якась чорна цятка.
— Пароплав. З Криму. Повз нас пройде. Далеко ще. Мабуть, Вітрів Кут минає.
— А що це за Вітрів Кут?
Дідусь уважно подивився на онука.
— Ти, хлопче, рибаль, — сказав він повчально. — У сьомий клас перейшов, а як першокласник щокаєш. Ходитимеш у море — узнаєш Вітрів Кут. Це бухта така.
Чорна цятка швидко росла. Вася вже виразно розрізняв маленьку білу коробочку-пароплав і смужечку кучерявого диму.
— Дивіться, дивіться! Бочка! Залізна бочка! — раптом закричав Вася.
— Що там ще за бочка, — вже роздратовано відгукнувся старик, не відриваючи погляду від вудочок. — Замовкни, рибаль!
— Та бочка ж, дивіться, ось вона близько!
Старик неохоче одірвався від своїх вудочок, обернувся та так і застиг.
— Це міна, — хрипким голосом промовив він. — І несе її прямо на теплохід. Не помітять її. Глибоко затоплена. От так ситуація. Що ж робити? Теплохід близько.
Вася судорожно схопився за весла.
— Тікаймо!!! Вибухне! — злякано крикнув він.
— Так, значить, тікати? — зловісно процідив старик. — Смерті боїшся. А на пароплаві люди. Багато людей.
Він швидко роздягся, і не встиг Вася відповісти, як Дідусь стрибнув у море.
— Кінець запасного якоря кидай сюди, — почулося з-за борту шлюпки. — Якір кріпи в човні. Ріж кріплення, сідай за весла.
Тремтячи всім тілом, машинально, як уві сні, Вася виконував команду. Він бачив, як дід, тримаючи в зубах кінець вірьовки, підплив до міни і пірнув.
Пароплав був зовсім близько, вже доносився шум його машин.
Ось над водою з'явилася голова дідуся. Вірьовки в зубах вже не було.
— Натискуй на весла! Виходь з каналу і кидай якір! — крикнув старий рибалка.
Вася щосили наліг на весла.
… Коли розсіявся туман і на горизонті показався низький берег, капітан залюбувався візерунковими обрисами маленького містечка. На рибальський човен, що з'явився справа від борту, на «Аргусі» не звернули уваги: тут завжди рибалять бичколови. Єдине, що здалося дивним, — людина купалась у зоні каналу. «Цікаво, хто це в таку рань надумав купатися», подумав капітан і підніс до очей бінокль. Те, що він побачив, примусило його здригнутися.
— Стоп! Повний назад, — пролунала тривожна команда.
Заскрипів могутній корпус теплохода. Величезні каскади бризок піднялися за кормою.
Всі, хто був на теплоході, кинулись на палубу. Ніхто не знав, що трапилось. А капітан віддавав розпорядження:
— Шлюпку на воду! Попросити смільчаків на борт.
Звістка про те, що два рибалки врятували «Аргус» від загибелі, швидко облетіла всі палуби. Сотні пасажирів скупчилися біля борту. В повітрі привітно замелькали капелюхи, картузи, хусточки.
А в човні стояв дідусь. Він був без картуза, в мокрій сорочці, що прилипла до тіла. Однією рукою старик спирався на плече онука.
Вася розмахував своїм брилем…
… Капітан скуйовдив руде, жорстке волосся Васі, подивився на його збентежене, вилицювате, з облупленим носом обличчя і спитав:
— Ну як, злякався?
Вася часто заблимав вицвілими на сонці віками.
— Анітрохи.
Дідусь, який стояв поруч, нахмурився, незадоволено крякнув, але промовчав.
— Капітаном думаєш стати? Про капітанський картуз мрієш? — продовжував капітан.
— Ага. Думаю, — відповів
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Вітрів кут», після закриття браузера.