Читати книгу - "Дивний світ"

— Арчі випускає зовнішні стабілізатори, — чую в шоломофоні уривчастий від хвилювання голос Кетрін. — Сідаємо, Джоне, сідаємо… Перші люди…

Далі трапилося щось незрозуміле. Різкий удар стряс металевий корпус корабля. Все навколо закружляло, мов у стрімкій водоверті. Яскраво палахнув і згас екран. Нестерпний тягар стиснув груди. Я відчув, що задихаюся. Гуркіт ударів, тріск, скрегіт…

Звідкись здалеку долинув повний болю крик Кетрін:

— Джоне… Арчі… А-а-а!..

Відтак усе заглушило заливисте завивання моторів. Ймовірно, Арчі намагався вирівняти ракету. Ривок страхітливого перевантаження, удар, знову ривок…

«Дивно, що я ще живий…»

Струмінь уламків якогось приладу черкнув по склу шолома. Останній удар був найбільш сильним. Промайнула думка, що корпус корабля розламується на частини. Нездоланна сила вирвала мене з крісла…

18 березня 196… року

Я, геолог Джон Сміт, єдиний уцілілий учасник першої місячної експедиції, продовжую записи в бортовому журналі космічного корабля «Атлант». Наш корабель зазнав аварії при посадці на дно кратера Арзахель. Мої супутники — командир «Атланта» льотчик-космонавт підполковник Арчібальд Шервуд та астрофізик доктор Кетрін Мілс загинули. Причина аварії мені невідома. Ракета лежить майже горизонтально. Пульт управління сильно деформований. Я не зміг витягнути труп командира корабля з-під уламків контрольних щитів. Тіло Кетрін помістив у холодильну камеру. На ньому не видно зовнішніх пошкоджень. Ймовірно, не витримало серце… Сам я відбувся дрібницями — забої, невелике садно на скроні. Ракета постраждала дуже сильно.

Мені вдалося увімкнути аварійні акумулятори. Побіжний огляд внутрішніх приміщень показав, що наш «Атлант» залишиться на Місяці назавжди. Зруйнована командирська рубка, радіостанція, генератори струму, велика установка для конденсування повітря. Вийшли з ладу багато приладів, головний лічильно-обчислювальний пристрій — електронний мозок двигунів ракети, устаткування лабораторій. Найменше постраждали житлові кабіни. Аварійна установка повітрообміну діє. Якщо корпус ракети вцілів і не буде витоку повітря, мені забезпечено від трьох до чотирьох місяців життя в металевій домовині, якою став для всіх нас «Атлант». У тамбурі вихідного люка є ще два балони з рідким киснем і згущений кисень у балонах трьох зовнішніх скафандрів. У сумі це може відтягнути кінець ще на місяць-півтора. Отож, від чотирьох до п’яти місяців — чотири-п’ять місячних днів і чотири ночі. Це не багато для людини, якій ледве перейшло за четвертий десяток, але не так уже й мало для дослідника, що вперше опинився на Місяці. Втім, ще невідомо, чи стану я дослідником невідомого світу, від якого мене відокремлюють сталеві стіни «Атланта». Механізми внутрішнього люка заклинило при аварії, я навіть не можу проникнути в тамбур, де знаходяться скафандри…

Якщо вдасться відчинити вихідні люки і вибратися назовні, перш за все я повинен буду підняти зоряний прапор над кам’янистою пустелею. В інструкції екіпажу «Атланта» підняття прапора — це параграф перший. Прапор — символ завоювання… Втім, тепер я вже не завойовник. Я робінзон. І прапор для мене — лише символ далекої батьківщини.

19 березня

Вчора увечері закінчив огляд внутрішніх пошкоджень корабля. Дуже багато всього не витримало космічних випробувань. Генерал Першинг, звісно, перебільшував, коли говорив членам сенатської комісії про стовідсоткову безпеку польоту. Це ні для кого не було секретом, і насамперед для нас — екіпажу «Атланта». Але щоб найважливіші вузли корабля були змонтовані так недбало!.. Радіоапаратура вийшла з ладу лише тому, що не витримали кріплення щитів. Метал виявився надто крихким. Якби вцілів хоча б один щит, пошкодження передавачів не були б такі серйозні. А установка для конденсування повітря! Коли я збагнув, що з нею трапилося, мені стало ясно, що вона легко могла відмовити ще при старті. А ця установка — легені корабля, від її справності залежить доля експедиції.

Я знову пригадав слова генерала Першинга:

«Тут усе гранично міцно! Безпека сто відсотків».

Ці слова зараз здавалися майже насмішкою. Адже генерал був головою урядової комісії, що приймала «Атлант» і його устаткування…

Сьогодні вранці вдалося відчинити люк до вихідного тамбура. У тамбурі пекельний холод. Повітря просочується назовні крізь зовнішній люк. Кисневий балон одного зі скафандрів виявився порожнім — у нього був несправний кран. Значить, у моєму розпорядженні лише два вихідних скафандри з резервними балонами…

Всі спроби відчинити зовнішній люк виявилися безуспішними. Або деформований корпус ракети, або вона потрапила в якусь розколину і заклинена в ній. В обох випадках вибратися назовні буде нелегко.

До кінця першого місячного дня залишається сім земних діб. Я веду відлік часу за земним годинником. Дивовижно, що вціліли майже всі годинникові механізми, що знаходилися на «Атланті». Досі ще цокає маленький золотий дзигарик на руці бідної Кетрін…

20 березня

На Землі, звісно, вже зрозуміли, що з нами щось трапилося. Останнє повідомлення було послане з «Атланта» чотири доби тому, відразу після основного гальмування і виходу на колову місячну орбіту. Чи виконає генерал Першинг обіцянку?.. Монтаж резервної ракети має бути закінчений у кінці березня. Значить, майор Кросбі зі своїм екіпажем може стартувати на початку квітня. У першій половині наступного місячного дня він має бути тут. Усе питання в тому, чи захочуть вони ризикувати другою ракетою після невдачі «Атланта»? Старт «Атланта» зберегли в таємниці. Першу інформацію про політ збиралися дати після нашої радіограми про щасливу посадку на Місяць. Ця радіограма на Землю не надійшла…

Сьогодні весь ранок порався біля вихідного люка. Витік повітря через тамбур триває. Довелося зачинити двері до тамбура і працювати в кисневій масці. У тамбурі — мінус сорок. Вихідний люк немов приварило до корпусу корабля. Конструкція замків дуже складна. Декілька годин промарудився даремно.

Другу половину дня займався прибиранням у внутрішніх приміщеннях. Усі уламки перетягнув у коридор, що веде до командирської рубки. Двері в рубку я ще позавчора