Читати книгу - "Містер Мерседес"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
був уже останнім у черзі. Черга вже майже досягла першого закруту.
— Якщо я зможу дістати собі роботу, я тоді зможу знайти і няньку для
дитини, — промовила вона. — Але цю ніч мені доведеться якось
перекантуватися з Патті.
Дитина вибухнула нестримним кашлем, щодо якого Оґі не розпитував, мала
пововтузилася в рюкзачку і знову заспокоїлась. Принаймні вона була щільно
закутана; навіть її долоні ховалися в крихітних рукавичках.
«Дітям виживати важче», — ніяково сказав собі подумки Оґі. Йому
подумалося про Пиловий казан[3], про ту Велику депресію. Ну, теперішня
для нього особисто також виявилася доволі великою. Два роки тому все було
нормально. Жив-поживав він не те щоб зовсім у розкошах у себе на районі, але кінці з кінцями таки зводив, та й у кінці майже кожного місяця щось
залишалося. Тепер усе обернулося на лайно. Щось таке вони поробили з
грошима. Він цього не розумів; він працював простим офісним щуром у
постачальному відділі компанії «Чикаго Лейкс Транспорт», розумівся на
накладних та на тому, як користатися комп’ютером, щоб спрямовувати
вантажі, де треба, судном, потягом або літаком.
— Люди побачать мене з немовлям і вирішать, що я безвідповідальна особа,
— не вгавала Дженіс Крей. — Я знаю, я вже бачу це у них на обличчях, я
побачила це й на твоєму. Але що інакше я могла зробити? Навіть аби та
дівчина з нашої вулиці змогла залишитися на ніч, це коштувало б мені
вісімдесят чотири долари. Вісімдесят чотири! Мені довелося відкласти на
квартплату за наступний місяць і після цього я вже залишилася без
копійчини. — Вона усміхнулась, і в світлі високих дугових натрієвих
ліхтарів з парковки Оґі побачив на її віях бусинки сліз. — Отаке я
базікало.
— Не треба вибачатися, якщо саме це ти зараз робиш.
Черга вже завернула за перший закрут і повернулася до того місця, де
стояв Оґі. А дівчина таки мала рацію. Він побачив, як багато людей
витріщаються на сплячу в рюкзачку дитину.
— Ну, так воно й є, гаразд. Я самотня, незаміжня мати, яка не має роботи.
Я хочу вибачатися перед кожним — за геть усе.
Вона відвернулась і подивилася на повішений понад рядом дверей банер. На
ньому було написано: 1000 робчих місць Гарантовано! А нижче: «Ми
підтримуємо мешканців нашого міста!» — МЕР РАЛЬФ КІНСЛЕР.
— Інколи мені кортить вибачитися за «Коламбін»[4], за одинадцяте вересня
2001, за те, що Беррі Бондс[5] приймав стероїди. — Вона видала
напівістеричний смішок. — Інколи мені навіть кортить вибачитися за вибух
космічного човника[6], хоча, коли те трапилося, я ще тільки вчилась
ходити.
— Не журися, — сказав їй Оґі, — з тобою все буде добре. — То були просто
стандартні слова, які промовляються в таких випадках.
— Мені хотілося б, аби було не так сиро, от і все. Я її укутала на той
випадок, якщо стане сильно холодно, а зараз сиро… — Вона похитала
головою. — Та ми впораємося, авжеж, хіба не так, Патті? — вона подарувала
Оґі безпорадну посмішку. — Аби тільки не почався дощ.
Дощ не почався, але сирість посилювалася, аж врешті-решт вони побачили, як у світлі дугових натрієвих ліхтарів зависли крихітні крапельки. У
якийсь момент Оґі зрозумів, що Дженіс Крей заснула стоячи. Вона
перехнябилася на одне стегно, плечі в неї поникли, волосся вологими
крилами висіло по боках обличчя, а підборіддя майже вперлося в груднину.
Він поглянув собі на годинник і побачив, що вже за чверть третя.
Через десять хвилин прокинулась і почала плакати Патті Крей. Її мати («її
мама-сама-дитя» — подумав Оґі) стрепенулася, якось по-конячому пирхнула, підвела голову і спробувала витягти доньку з рюкзачка. Дитина спершу не
виходила, у неї застрягли ноги. Долучився Оґі, тримаючи краї стропів.
Коли Патті, тепер уже волаючи, вигулькнула, він побачив, що по всій її
крихітній рожевій курточці й шапочці того ж кольору блищать краплі води.
— Вона зголодніла, — промовила Дженіс. — Я можу дати їй грудь, але дитина
до того ж ще й мокра. Я відчуваю це просто крізь її штанці. Господи, я не
можу її перевдягати на такому… тільки поглянь, як туманом береться!
Оґі зачудувався, що ж то за таке кумедне божество налаштувало все так, щоб він опинився наступним за нею в цій черзі. Також він чудувався, як
збіса ця жінка збирається пробиватись надалі крізь решту свого життя —
всього життя, а не лише наступних вісімнадцяти чи скількох там років, поки вона нестиме відповідальність за дитину. Вийти в таку ніч без нічого
іншого, крім торбочки пелюшок! Виявитися такою безпорадною!
Він був поклав свій спальний мішок біля сумки з пелюшками Патті. Тепер
він присів навпочіпки, потягнув зав’язки, розкатав мішок і розстебнув на
ньому зіпер.
— Пірнай сюди. Грійся, і її зігрій. А я подам потім причандали, які тобі
потрібні.
Тримаючи на руках розборсану, дитину, яка плакала, вона витріщилася на
нього.
— Ти жонатий, Оґі?
— Розлучений.
— Діти?
Він похитав головою.
— Чому ти такий ласкавий до нас?
— Тому що ми тут, — відповів він, знизуючи плечима.
Вона затримала на ньому погляд трохи довше, зважуючи, а потім передала
йому немовля. Оґі тримав дитину на простягнутих руках, причарований
червоним, розлюченим личком, краплиною сопельки на крихітному кирпатому
носі, ніжками у фланелевих повзунках, що «накручували велосипедні
педалі». Дженіс змійкою сковзнула у спальник, а потім підняла руки:
— Подай її, будь ласка, мені.
Оґі віддав дитину, і жінка зарилася в глиб спального мішка. Збоку, там, де черга робила перший поворот назад, на них задивилися двоє молодиків.
— Пильнуйте власні справи, хлопці, — промовив Оґі, і вони відвели
погляди.
— Ти не подаси мені переміну? — попрохала Дженіс. — Перш ніж годувати, мені треба її перевдягти.
Він присів, впершись одним коліном у мокрий асфальт, і розстебнув зіпер
на стьобаній сумочці. На мить він здивувався, побачивши там замість
памперсів ганчір’яні підгузки, а потім зрозумів. Ганчір’яні можна
використовувати знову і знову. Можливо, ця жінка не така вже й конче
безпорадна.
— Я тут бачу ще пляшечку «Бейбі меджик»[7]. Тобі вона треба?
Зсередини спального мішка, звідки тепер стирчало тільки пасмо її
рудуватого волосся, долинуло:
— Так, будь ласка.
Він подав їй пелюшки і лосьйон. Спальник почав смикатися й спучуватися.
Спершу плач подужчав. Трохи знизу, від одного із закрутів їхньої черги, хтось загублений у гуснучому тумані промовив:
— Ти що там,
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Містер Мерседес», після закриття браузера.