Читати книгу - "Первісна. У вирі пророцтв"

Це був очевидний нещасний випадок, ще й за пом’якшувальних обставин, і Брадена напевно б виправдали, якби коханцем його дружини не був поборник, що обіймав важливу посаду в Минтахському діоцезі Конґреґації. Свій політ з вікна спальні на вуличну бруківку він оцінив надзвичайно високо, тому лейтенанта судили за умисне вбивство і лише завдяки заступництву його військових командирів не прирекли до страти. Браден отримав довічну каторгу, два роки працював веслярем на ґалері, а чотири місяці тому його перевели на Архарську каменярню, де він зустрів Аврона аб Кадуґана, свого колишнього вчителя з Ханґованської Офіцерської Академії, засудженого за вільнодумство. Саме з ними двома Йорверт вийшов на зв’язок у переддень отруєння наглядачів і скоординував подальші дії. За їхнім планом, у гори мали податися лише віровідступники (байдуже, справжні чи облудно звинувачені) та в’язні на зразок Брадена, що потрапили на каторгу через конфлікт із поборниками. Проте красномовність професора аб Кадуґана зіграла з ним злий жарт — він говорив так переконливо, що до його арґументів дослухалося й чимало кримінальних злочинців. Та, зрештою, немає лиха без добра, і присутність серед утікачів затятих горлорізів дала Йорвертові змогу без зайвих церемоній продемонструвати свою грізну силу, раз і назавжди закривши питання про лідерство, а три десятки вбивць, розбійників та грабіжників, що досі перебували в лавах повстанців, він тримав у цілковитій покорі, примушуючи їх виконувати найтяжчу роботу…

— Ейнаре, ви зарано встали, — сказав Йорвертові Браден. — Місяць зійде лише через годину.

За ними ж самими встановленими правилами, щоночі на варті стояв один з ватажків. Сьогодні була черга Брадена аб Мейласа, якого після сходу місяця мав змінити Йорверт.

— Я прокинувся не тому, — відповів він, відзначивши про себе, що з кожним днем йому стає дедалі легше імітувати лахлінську вимову. — Спрацювала моя сиґналізація внизу.

Браден кинув у бік ущелини швидкий погляд і поклав руку на пістоль, що висів у нього на поясі.

— Треба оголосити тривогу!

— Поки не варто, — спокійно промовив Йорверт. — Я відчуваю лише одну людину.

— Розвідник?

— Швидше, нишпорка. Я так розумію, що розвідниками для вас можуть бути лише військові. А вони не стали б нікого надсилати, бо мають наказ не втручатися.

— Поборник нізащо б не пішов один, — презирливо зауважив Браден. — Вони ж страхопуди, завжди ходять зграями.

— Може, це й не поборник, — сказав Йорверт. — Може, хтось хоче приєднатися до нас.

Колишній лейтенант скептично гмикнув.

— Сподіваєтеся, що чаклун?

— Так, сподіваюсь. Але висновки робити ще рано. Заждемо, коли підійде ближче. Якщо він чаклун, то відчуває мої охоронні плетива і легко зможе визначити, звідки вони тягнуться. Для нього це буде ніби вказівник, що приведе просто на нашу стежку.

Браден невизначено знизав плечима.

— Що ж, побачимо.

Ніхто з ватажків, за винятком Аврона аб Кадуґана не вірив, що до їхнього повстання долучаться інші чаклуни. Йорверт досі не збагнув — чи то вони бояться цього, вважаючи, що й одного чаклуна для них забагато, чи просто не хочуть тішитися марними надіями на посилення їхнього загону, а отже, й на підвищення шансів у боротьбі за свободу. Мабуть, і того й іншого було нарівно…

Хоч там як, а Браден не став наполягати на негайному оголошенні тривоги і погодився зачекати, поки ситуація трохи проясниться. Тим часом сиґнали, які продовжували надходити до Йорверта, чимраз переконливіше свідчили про те, що нічний гість ішов не навмання, а впевнено наближався до стежки. Нарешті він опинився перед першою з Йорвертових пасток, непомітних для звичайних людей, але очевидних для кожного чаклуна, і вперше застосував активну маґію, щоб нейтралізувати її. Це дозволило оцінити рівень його чаклунської сили, який виявився невисоким — швидше, від молодості та невміння, ніж від природної обмеженості.

Втім, Йорверт і не розраховував на появу досвідчених колеґ. Кожен лахлінський чаклун, якому пощастило уникнути вогнища Конґреґації, мріяв лише про одне — чимшвидше втекти з цієї країни, де його вважають пекельним вилупком. Тому на Лахліні залишалася переважно молодь, якій ще бракувало грошей для переїзду на Абрад. А такі, як Шовар аб Родрі, були, мабуть, рідкісними винятками з цього правила. Майстер Шовар до сорока п’яти років доглядав за немічними батьками, які не могли — та й не хотіли — нікуди переїздити. А коли, зрештою, зібрався разом з майстром Ґарваном на Абрад, то зустрів Елвен…

— Це чаклун, — сказав Йорверт. — Тепер уже напевно. Молодий чаклун… або ж дівчина-чаклунка.

Браден, який стояв поруч із ним над стежиною, що звивалася крутим схилом униз і невдовзі губилася в непроглядній пітьмі, похитав головою.

— Дай Диве, щоб був хлопець. Більшість наших людей роками не бачили живої жінки. Нам тут лише дівчини бракувало.

— Нічого, вона не дасть себе скривдити. Той, хто спробує її зачепити, гірко пошкодує про свою нестриманість. Це стане наукою всім іншим. — А трохи згодом, коли гість проминув другу пастку, Йорверт упевнено додав: — Можете не турбуватися, це точно хлопець.

— От і добре… — Браден якусь хвилю помовчав. — Слухайте, Ейнаре, вам не здається підозрілим, що він так швидко відгукнувся на наше повстання? Ану ж як його підіслали поборники? Можливо, вони вже давно схопили цього хлопця, довго тримали у в’язниці, жорстоко катували і врешті зламали, цілком скорили своїй волі. А тепер вирішили скористатися ним, як шпигуном.

— Це виключено. Хлопець уже досяг того рівня сили та вміння, щоб не дозволити поборникам захопити його в полон. Для своїх вистав з „очищення від мерзоти“ вони мусять удовольнятися безпорадними дітьми, чий чаклунський хист лише щойно проявився, та звичайними чоловіками й жінками, яким приписують володіння чарами. Проте ви маєте рацію, наш гість і справді може бути шпигуном. Та не тому, що його зламали тортурами, а через страх за рідних, яких поборники могли взяти заручниками й погрожувати їхньою смертю. Але з цим я розберуся. Якщо