Читати книгу - "Айхо, або Полювання на шпигуна"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— Час, — констатував дід.
Крок вперед зробив Майстер Каро i безапеляційно мовив:
— Зуфар сьогодні повинен залишити Університет i Шанталію!
Звістка приголомшила. Шаленими очима глипав то на безпристрасного Каро, то на діда, який дивився просто у вічі ошелешеного Зуфара.
— Ні! Як же так?! — вигукнув я.
— Не тобі це вирішувати, Айхо, — льодяним тоном продовжив Каро.
Подих забивав груди. На мене наче вилили відро з крижаною водою i привели до тями. Що ж я робив увесь цей час?! Скільки разів, як дізнався про Сохо, Зуфар простягав дружню руку допомоги, яку я відштовхував, як боягуз. Скільки разів товариш намагався вирвати із лап гнітючої печалі i мороку. І кожен раз я безпечно відмахувався. Бо знав, що в будь-який момент, коли захочу сам, зможу звернутися до Зуфара. Я ж так вперто добивався самотності. І от тепер єдиного друга, якого я так довго шукав, хочуть видворити з Шанталії. Ну що ж, радій, Айхо! Скоро залишишся сам, як i хотів. Бо i дід Радо рано чи пізно втомиться від твого егоїзму.
Що ж я накоїв? Страх i сором змішалися в душі i пекучим болем запалили серце. І цей вогонь, як не дивно, випалював опале почорніле листя, що осипалось із засохлого дерева, яке я називав батьком. Мені забракло подиху…
— Зуфаре, пробач, я був таким телепнем…
Широко розплющені очі друга промовисто дивилися. Я підняв втомлений погляд на Майстра Каро, готовий кинути усі сили, щоб розтопити лід i непорушність рішення, що застигли в голосі учителя. Але натомість зустрівся з напівусміхненими очима Майстра.
— Айхо, — почув мелодійний голос Совредо. — Чи можемо ми розцінювати твої слова як повернення?
Все ще не розуміючи, я дивився на старця.
— Твої друзі так довго чекали на тебе. Зараз, Айхо, є шанс повернутися, або ж отримати те, чого ти добивався…
…«Самотності» — останнє слово Совредо прозвучало, здається, лише в моїй голові.
Нарешті зрозумівши, я, наче лавина, яка небезпечно довго висіла над прірвою, заговорив. Слова жадібно злітали з уст, очі лихоманливо перехоплювали погляди, подих зрадливо забивав груди:
— Визнаю, що поводився, як останній егоїст, карайте, як можете, лиш не відбирайте друга! — завершив я.
Очі Зуфара щасливо всміхались.
Дід Радо лукаво перезирнувся з Каро.
Густий, наче старе вино, голос Совредо розлився в просторі:
— От бачиш, Зуфаре, немає чого хвилюватись. Усі ми помиляємось… — сказав старець, уже дивлячись на мене.
— Та основне — знаходити мужність визнавати помилки.
І тільки тоді я зрозумів, що ніхто i не збирався розлучати з Зуфаром. Це лиш розіграна вистава, щоб привести мене до тями. Оце так Совредо… Я підняв погляд i потонув у бездонних очах старця. Здавалося, дивак читав думки.
Чиясь рука обережно лягла на плече. Я озирнувся. Тепер не соромно і обійняти друга.
Розділ 2— Зачекайте іти геть! — отверезив гучним басом Каро.
— Ми зібралися не лише заради тебе, Айхо.
Я зупинився. Совредо перехопив мій погляд:
— Час братися до справи, хлопче.
Чи то здалося, а чи й справді голос старця прозвучав лише в моїй голові. А для загалу Совредо мовив:
— Сьогодні ми долучимо вас до таємниці, яку довгі роки зберігаємо і заради якої створений Орден Охоронців.
Ми з Зуфаром зацікавлено перезирнулись.
— Не даремне я покликав обох. Бо знав, що ніхто з вас не погодиться зберігати таємниці від іншого. Це була б надто тяжка ноша. Та маєте зрозуміти: відтепер у ваших руках життя і долі людей, яких охороняє Університет. Коли дізнаєтесь їх імена i призначення, на вас ляже відповідальність, аж доки Обраний не виявить себе…
Згадка про Обраного роздмухала призабутий вогонь цікавості.
— Ви згодні приєднатися до Ордену Охоронців? — несподівано спитав старець.
В очах Зуфара спалахнув знайомий авантюризм.
«Нарешті я покажу всім, на що здатен Зуфар, принц Захрейну», — наче чув я голос товариша.
Я ж не поділяв ентузіазму друга. Але пригадався лист бабці, її прохання виявити Обраного i допомогти. Я глипнув на схвильованого Зуфара і впевнено мовив:
— Згодні.
На обличчі друга засяяла усмішка.
— Ну що ж, — протягнув старець. — Тоді час дізнатись про Сімку. Хоча ти, Айхо, й сам належиш до них. Майстер О надто довго приховував тебе від нас.
Совредо жестом запросив усіх сісти.
Дід Радо, підбадьорливо торкнувшись моєї руки, почав:
— Семеро — це врятовані від темних діти з чотирьох поселень, на які шістнадцять років тому вказала Зірка Ар-Ха-Юма. Жаль, що тоді я думав лиш, як врятувати тебе, Айхо, і зовсім забув про інших дітей, які могли народитися в ту ніч у Агрантаці. Не прощу собі… Можливо, в поселенні таки народився Обраний i жерцям вдалося знищити дитя.
— Не карайся, друже, — обережно перебив
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Айхо, або Полювання на шпигуна», після закриття браузера.