read-books.club » Сучасна проза » Мій Близький і Далекий Схід 📚 - Українською

Читати книгу - "Мій Близький і Далекий Схід"

178
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Мій Близький і Далекий Схід" автора Галина Василівна Москалець. Жанр книги: Сучасна проза. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 2 3 ... 54
Перейти на сторінку:
що я називатиму барана уду, а воїна гуруш, читач лише спотикатиметься. А в Шумері, до речі, дерево і каміння були рідкістю. Тому нема об що спотикатися. Жартую. Вони будували з глини й очерету, і писали на глиняних табличках, а школу називали е-дуб-ба, що означає Дім табличок. Та все ж ті глиняні таблички, випалені під пекучим сонцем, збереглись у шумерських бібліотеках. Вважається, що поема про мандри Більґамеса не закінчена, тобто не знайдено решти табличок. Шумери вважали, що літературний твір має добре закінчуватись, щоб негативно не вплинути на долю людини (нам). Їм було видніше. Однак, важко вгадати закінчення тієї поеми. Невже повернутись до Урука і втішатися славою будівничого? Надто сильним і нестримним був герой Більґамес, щоб змиритися з долею смертного й бути знаряддям волі богів.

Ця неоднозначність поставила переді мною проблему втілення задуму. Реконструкція міфу? Стилізація? Осучаснення? Костюмована історія? Усе це вже було, й не раз. Та й не задля цього я хотіла написати цю річ. Тому я просто увійшла до Урука й почала там жити. Коли міф чи історію пізнавати інтуїтивно, залишаючись собою, жити можна й там. Мружити очі від сонця, відчуваючи, як з глибин свідомості тягнуться до нього спогади, переживання, ілюзії… Це так гарно.

На останок назву книги, якими я користувалась. У дитинстві це була книга Зенона Косідовського «Коли сонце було богом». Далі мені трапилась книжка Войтеха Заморовського «Спочатку був Шумер». Це все популярні видання. У 1991 році я була страшенно втішена антологією «На ріках Вавилонських» (З найдавнішої літератури Шумеру, Вавілону, Палестини), яку упорядкував Михайло Москаленко. Там я прочитала переклад епосу про Ґільґамеша «Про того, хто бачив усе». Дуже якісні переклади епосу (підрядник (І. М. Дьяконов) прозовий (Лeo Яковлєв) і поетичний (Ніколай Ґумільов) видало в 2005 році російське видавництво «Ексмо». Переклади супроводжуються розлогими коментарями. І ще я мала до своїх послуг сенсаційну книгу сучасного російського шумеролога, В. В. Ємельянова «Древний Шумер. Очерки культуры», що витримала кілька видань з 2001 року. Власне, для тих, хто користується Інтернетом, немає проблем дізнатись більше про Шумер. Але пізнати його можна лише серцем.


Грудень 2007 року, у Львові


Грудка солі, що тане у воді

Я прокинулась на світанку настільки слабкою, що тільки очі жили самостійним життям, а душа моя літала над тілом, наче птах над грудкою солі, кинутою у воду. Здавалось, час мій завершився, і ніч, проведена в гарячці, підготувала мене до сприйняття нової реальності і тепер поставила віч-на-віч з нею. І я була нездатна чинити опір. І сама не хотіла його чинити.

Натомість на мене зійшло солодке смирення від того, що все вирішено, що я підкоряюсь нам[1]: не лементую, не біжу плакати в степ[2], не сідаю в пилюку[3], не шукаю зілля вічної молодості. Бо я знаю, що це не має сенсу. Бо я знаю таємниці життя і смерті. Я завжди їх носила у собі, але не так, як мати носить дитя. Мої знання визрівали в моєму серці, як зерна ячменю, коли земля стає гарячою від променів Уту[4], масна від бруду й волога від ноту. Вони проткнули моє серце і моє тіло паростками, гострими наче списи, зробивши мою плоть слабкою, виснаженою і непотрібною. Прийде жнець і зітне стебла серпом, зібравши їх у жменю, вимолотить, провіє і зсипле в глиняний горнець. Мабуть, так і лежатиме оце зерно вічно, не пригодившись ні богам, ні людям. Для людей гірке, для богів — смертельно отруйне. Бо ме[5] сходять з неба, а не з землі.

Та чи тобі не все одно, Шамхат[6]? Ти простяглася на ложі так безсило, не годна поворухнути ні рукою, ні ногою, ні устами, наче вже ступила на далеку дорогу до Країни без вороття[7], місця праху і глини, і йдеш по власних кістках. Сонце зазирне сюди аж опівдні, обійшовши по колу дім Гашанни[8]. Так тихо, наче силу моїх вух забрав демон Азаг[9]. Та ні, тиша в мені самій звила собі гніздо. Внутрішня тиша, розпачлива, глуха й несамовита.

1 2 3 ... 54
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Мій Близький і Далекий Схід», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Мій Близький і Далекий Схід"