Читати книгу - "Монети для патріарха"

Щоправда, порубана була, головним чином, шапка, голова майже й не покуштувала палаша. Але швед поточився і впав на землю. Мусій швидко зв’язав його власним поясом. Мало хто брав у полон синього{3} шведа.

…А якщо вдуматися, то знання гетьманом арабської мови не таке вже й дивне, адже він довго служив Дорошенкові, той ходив під рукою султана, а серед турецьких старшин арабська дуже поширена.[5]

— І ти обрізаний, — продовжив Його Ясновельможність усе тією ж мовою.

Мусій мало не заскрипів зубами, адже йому ніхто не вірив, що в країні Маср, або Міср{4}, і християни обрізані — саме вони допомогли йому втекти, але поставили умову: він має бути обрізаний, бо хоча прикмети раба, що втік, не кричать на вулицях глашатаї (тим більше, що раб утік від страченого мамелюкського{5} бея з білих{6} під час штурму його палацу червоними яничарами), однак від Аль-Кахири[6] до міста, яке християни називали Ракета, а бусурмани — Ескандерея,[7] шлях довгий, і якщо хтось побачить його необрізаний чоловічий уд — усі сядуть на палі.

Але хлопці не вірили, вважали, що він колишній потурнак.

Це була одна з причин, через що його прозвали Пройдисвітом…

Гетьман кивнув — скоріше за все, власним думкам — і вийшов, залишивши Ільченка з якимось старим, таким старим, що йому могло б бути й сто років.

— Поїдеш до Дамаска.[8] До патріарха. Ми тут, коли нові рови копали, знайшли ось ці монети, а написи на них ніхто прочитати не може… Патріарх розуміється на таких речах.

Написи дійсно не були схожі на арабські чи на ті, якими користуються копти чи християни Сирії, чи на вірменські літери, але…

Старий брехав… «Цікаво, чи розуміє він, що я бачу його неправду?»

— Мало нас залишилося, — зітхнув старий.

Отже, розуміє.

— А гетьман наказав: знайди мені такого, щоб доїхав і повернувся. Ти, каже, знайдеш — якщо захочеш.

«А ти не схотів ризикувати своїми учнями — якщо вони в тебе є».

Утім, сердюк дійсно знав за собою одну якість — коли він укладав у свій голос певну силу, то багато хто йому вірив на слово. З плином часу він навіть почав заздалегідь розуміти, кого візьме, а кого ні. Зі старим не варто було й пробувати.

— Поїдеш одразу, як розмову завершимо. — Старий посміхнувся, показавши лічені зуби. — Щоб не встиг пробовкатися. А хлопці хай думають, що тебе заарештували за щось.

Мусій подумки вилаявся, але вголос нічого не сказав. Як то кажуть, хто мовчить, той двох навчить.

— Ти ж і татарською так-сяк можеш?

Мусій кивнув. Щоправда, говірка барських татар… власне кажучи, розмовляли вони суржиком, де частина слів — наші, але ще частина не зустрічається в інших татарських говірках, проте так-сяк порозумітися з татарами та турками (мови схожі) — міг. А турецькі старшини володіють арабською.

— Спочатку заїдеш до Букурешта.{7} Скажеш, до речі, тому писарю, що веде листування нашою мовою, пану Корбю, що брат його помер.

Ільченко насторожився. Потилицею відчув, що ця смерть якось із його завданням пов’язана.

Дійсно, питання, чи помер Давид Корбю,[9] він же (за українськими документами) Іван Давид, багаторічний зв’язковий між спецслужбами Гетьманату та Волоського князівства, своєю смертю, чи йому допомогли померти, залишилося відкритим, хоча його оглядали гетьманські лікарі (німець та італієць), ще один італієць, що аж надто добре розумівся на отрутах — і тому мусив утікати із Сицилії аж в Україну, та, потай від усіх, ворожбити.

Оглядали — і нічого не вгледіли. І на аква тофану схоже, і на з’їдення[10] — та в тому-то й річ: і схоже, і ні.

Тому довелося деякі плани терміново змінювати, а це призвело до змін і в тому плані, який через кілька століть назвали б «операцією прикриття».

— Їдеш як гонець Його Ясновельможності, проїзна грамота в саквах. Начебто повідомити про смерть пана Корбю. Є й подальша проїзна — від князя-господаря Костянтина — начебто пан Корбю — небіж архімандрита, тож князь послав тебе повідомити. Грамота справжня, але, щоб ніхто не питав, звідкіля вона взялася, заїдеш до Букурешта. І про всяк випадок — ще одна, від Дубоссарської{8}… — він трохи запнувся, — …старшини.

Мусій Пройдисвіт не знав слова «авантюра», але відчував саме це. Начебто все продумано, але… Але… Але…