Читати книгу - "Медлевінґери"

Батько засміявся.

— А тепер хочу! — сказав він. — Тепер я маю потрібну силу струмів, і в мене вийде, синку! Я збільшив діаметр вентилятора, і ми зможемо здобути бажану силу струмів… Ну, десь таку… Тож тепер я зможу нарешті…

— І так усі вже з тебе сміються! — похмуро дорікнув Нісс. — І якщо й цього разу не вийде…

— Усе в нас вийде! — запевнив батько. — Ти ж щоразу присутній при тому, як я вмикаю зорову скриньку. І знаєш, що вона працює.

— Іноді, — промимрив Нісс і старанно вивів червоне «3» на грубому рудуватому папері.

— Деколи воно не спрацьовувало, бо я досі не знав, як накопичувати силу струмів, — нетерпляче пояснив батько. — Адже трапляються дні, коли нема вітру. Це вже з’ясовано. Більше жодних проблем. Шалена річ ця сила струмів! Я зробив несамовитий винахід!

— Однак досі ти показував його лише двом людям, — благально мовив Нісс. — А так, щоби публічно, то ні. Покажи це королю з королевою, а потім випий з ними чаю. Це просто я тобі підказую одну з можливостей.

Ведур махнув рукою, ніби відкидаючи щось від себе, й зачепив пензлика.

— Скільки я вже займаюся винахідництвом? — запитав він, начебто й не завваживши появи червоної цятки на рукаві своєї сорочки.

— Яка різниця! — нетерпляче відказав Нісс. Перед ним лежало готове оголошення, де яскраво-червоним було виведено «Запрошення».

— Уже майже три роки, — сам собі відповів Ведур. — За цей час я винайшов підігрівач води, вимішувач і, звісно, зорову скриньку. А ще — штуку-на-платівки.

— Але ж вона не працює без платівок! — вигукнув Нісс. — А платівок тобі ніколи й нізащо не винайти!

— Ну, одну я вже маю, — задоволено похвалився Ведур. — «Дев’яносто дев’ять повітряних кульок». Чудова нова пісня. І чом би нам не привітати нею наших глядачів, як гадаєш? А потім трішки зорової скриньки. І тоді — повір мені, сину! — вони перестануть сміятися!

— Гм-м-м, — промимрив Нісс. — А який зазначити час?

— Час смеркання, — відповів, потираючи руки, Ведур. — Потім можна було би показати їм іще денносвіти. Скільки в нас їх сьогодні?

— Два, — сказав Нісс.

Можливо, не варто хвилюватися — все пройде гладко? Денносвіти — то справжнє диво! Як повернути ручку вимикача горизонтально, засвічується маленька скляна кулька і світиться так ясно, ніби туди хто увібгав полум’я щонайменше десяти свічок. Але для цього, звісно, Ведурові треба зібрати достатню силу струмів.

— Зроби ще кілька, — порадив Нісс. — Тоді ми зможемо освітлювати всю нашу оселю. І це всіх переконає. Отой твій вимішувач — дотепна штука, але навіщо й кому він знадобиться? А от денносвіти — це річ!

— Ні, я так не думаю, — замріяно мовив Beдур. — Наразі денносвітів більше не треба. Цього разу має вистачити двох, синку. Краще хай вони довідаються про все, що я винайшов. Про все це розмаїття! І розмовні машини…

— Але ж вони жодного разу не показали себе в дії! — сердито заперечив Нісс. На папері між двох «н» у слові «смеркання» втелющилася ляпка, а коли Нісс спробував витерти її жмутком трави, стало ще гірше. — І взагалі кожен із твоїх винаходів, Ведуре,