Читати книгу - "Прокляття дому"

належав, і затиснений у рівчаки, такий лід танув значно пізніше, близько тринадцяти тисяч років перед початком християнського літочислення він знову перетворився на воду, просочився у землю, випарувався в повітря і знову випав дощами, почав циркулювати у вигляді води між небом і землею. Де він уже не міг проникнути глибше, бо ґрунт був ущерть наповнений, там він збирався над блакитною глиною і прибував, він нависав над темним ґрунтом. Його знову можна було побачити в щілині — тепер то було прозоре озеро. В озеро подекуди осипався зусібіч пісок, вискребений зі скелі водою, коли та ще була льодом. Пісок залягав на дно озера. Так у деяких місцях утворювалися підводні гори, а в інших вода сягала глибини колишньої ущелини. Якийсь час озеро підставляло небові свою гладеньку поверхню посеред Бранденбурзького узвишшя, лежало нескаламучене поміж дубами, соснами й вільхами, що знову тут росли. Значно пізніше, коли вже з'явилися люди, вони навіть дали озерові ім'я: Бранденбурзьке море. А тоді якогось дня і воно минулося, адже, як кожне озеро, воно було тимчасовим явищем, як кожна порожня форма, ця щілина також була тут для того, щоб її повністю засипало. У Сахарі теж колись була вода. І щойно в новітній час там розпочалося те, що наука називає дезертифікацією, звичайними словами — перетворення на пустелю. Садівник

Звідки він узявся — про те в селі не знає ніхто. Можливо, він був тут завжди. Весною він допомагає селянам щеплювати фруктові дерева, окулює на Івана дички живими вічками або в період наступного сокоруху — застиглими вічками, наживлює гілки дерев, які підновлює, черешком або прищеплює їх іншим деревам, залежно від товщини, розчиняє необхідну суміш із живиці, воску й терпентину, обмотує рану папером або волокном. Кожен у селі знає, що найкраще сформовані крони у тих дерев, які він заново щепив. Улітку селяни кличуть його на покіс і ставити скирти. Коли ділянки темної землі на березі озера беруться осушувати, до нього звертаються за порадою. Він добре вміє виплітати з зеленого ялинового хмизу косички, знає, на яку глибину ввіткнути їх у вибурувані отвори для відведення води. Він допомагає селянам відремонтувати плуг та борону, взимку разом з ними коле дрова та розпилює поліна. Сам він ані землі, ані лісу не має. Живе самітником у закинутому мисливському будиночку на узліссі, живе там, здається, завжди, його знає у селі кожен, однак називають його і старе, й мале тільки Садівником, ніби іншого імені у нього й немає.

Маєтний селянин та його чотири доньки

Коли дівчина одружується, їй не можна самій шити собі весільну сукню. Не можна шити сукню і в її домі. Сукню шиють деінде, а під час шиття не можна зламати голку. Тканину для весільної сукні не можна під час шиття відривати, тільки відрізати. Якщо, пришиваючи якусь деталь, кравчиня помилиться, то цієї тканини вже не можна використовувати вдруге, слід докупити новий відріз такої самої тканини. Взуття нареченій не може дарувати наречений, вона сама має купити взуття, за ті гроші, які перед тим копійка до копійки заощаджувала. Не можна святкувати весілля в найжаркішу пору, в нестерпну спеку, але й у капризний квітень не можна, не можуть дні оповіді про шлюб припадати на Страсний тиждень, а в день самого весілля має бути повний місяць, якщо ж неповний — то принаймні місяць має рости, найкращою порою для весіль є травень. За кілька тижнів перед весіллям готують оголошення і поміщають його на видноті. Дружки нареченої плетуть гірлянди з квітів і обплітають ними скриньку, в якій можна прочитати оголошення про весілля. Якщо дівчину в селі люблять, то гірлянда обкрутить скриньку тричі, а то й більше разів. За тиждень до весілля починають різати худобу і пекти солодке, проте нареченій в жодному разі не можна бачити вогонь у печі. За день перед весіллям сходяться над вечір сільські діти і галасують, жбурляючи перед брамою посуд, але не скляний, щоб натовкти там черепків, за це господиня весілля виносить їм солодке. У вечір передвесільного галасу дорослі приносять подарунки, проказують віршовані привітання і сідають до столу. У вечір галасу не можна, щоб свічки миготіли, бо це принесе нещастя. Черепки перед воротами наречена змітає наступного ранку в купку і викидає до ями, викопаної нареченим. Після цього дружки виряджають наречену, одягають на неї миртовий віночок і вельон. Коли молодята виходять з дому, дві дівчини тримають перев'язь із квітів, наречені переступають через неї. Після цього їдуть до церкви. На боках кінської упряжки майорять дві стрічки: червона означає кохання, а зелена — надію. Такі самі стрічки і на батогах. На бричці наречених — дуга, оздоблена букшпаном, а ще може бути ялівець. Бричка наречених їде позаду візків, у яких сидять гості, бричка наречених не може ані зупинятися, ані звертати. Весільна процесія за всяку ціну мусить уникнути проїзду повз цвинтар. Нареченим під час їзди озиратися не можна. Коли падає дощ — не біда, але недобре, якщо під час поїздки випаде сніг. Скільки сніжинок — стільки схлипів. Не можна, щоб наречена впустила перед вівтарем додолу хустинку, тоді в подружжі буде багато сліз. На зворотній дорозі бричка наречених їде перед усіма іншими, треба їхати швидко, інакше в подружжі все відбуватиметься надто повільно. Коли наречені уже на порозі дому, в якому святкуватимуть весілля, вони мають переступити через залізо — сокиру або підкову. За столом молодята сидять у кутку, так званому закутку наречених, з якого їм не можна нікуди відлучатися. Стільці, на яких сидять наречені, обвивають плющем. Після гостини хтось із хлопців залізає під стіл і стягає з ноги нареченої один черевичок. Черевичок беруться продавати, а врешті його має викупити наречений. Виручені гроші передають куховаркам. Опівночі вельон, приспівуючи, розривають, а клаптики на згадку про весілля роздають гостям із собою додому. Після весілля молодята вселяються в нове житло. Там на печі лежить залишений добрими приятелями пакуночок з хлібом-сіллю, а ще — трохи грошей, щоб їм ніколи не бракувало ані їжі, ані грошей. Пакуночок має