Читати книгу - "Пригоди Романа та його друзів на Дріоді"

офіцерами на судні, що курсувало поміж портами Одеси та Стамбула і мало турецьку прописку. В хлопця був ще молодший брат — Зореслав і скоро мало з’явитись третє дитя. Його матері, Богдані, був потрібен спокій, тому вона і на це літо спровадила непосидючого хлопця до мами у село, прикомандирувавши до нього племінницю Тасю, яка була надзвичайно розумною, не дивлячись, що дівчинці виповнилось лише тринадцять.

Надзвичайне захоплення сина астрологією пані Богдана схвалювала, хоча дуже хвилювалась, коли хлопець по півночі сидів на балконі, спостерігаючи за зірками, чи того гірше — їхав з друзями у вихідні за місто у так званий «зірковий» похід. Максим, Денис та Роман брали з собою намети, казанок, запас їжі, керосинову лампу — все, що потрібно для вилазки на природу, а найголовніше, надзвичайно потужну Максимову підзорну трубу, якою Роман особливо захоплювався. Жінка розуміла, що син старшає, весь час тримати його біля себе неможливо, та, все одно, серце матері було не на місці. Добре хоч Ромині друзі були старші, розумні і виховані хлопці. Їхали Денисовою машиною — старенькою, безвідмовною «копійкою», брали з собою гітару, на якій хоч Денис, хоч Максим, вміли добре грати. Але це так, для відпочинку очей, коли в них починає мерехтіти від пильного споглядання нічного зоряного неба. Обидва товариші теж були закохані в астрономію і весь свій вільний час проводили в читанні відповідних книг, планетарії чи науковій бібліотеці, хоча Денис був автомеханіком, а Максим — автослюсарем. Спільне захоплення зріднило їх, а потім до пари працівників СТО, яке знаходилось на Молдаванці — одному з районів Одеси, приєднався Роман — такий самий мрійник та відкривач далеких галактик і паралельних світів. Познайомились хлопці в науковій бібліотеці, коли Рома не міг знайти архівний номер популярного колись журналу «Наука і життя» за 1982 рік, що детально висвітлював дослідження наших та закордонних вчених у галузі космонавтики. В одній з тодішніх газет навіть один сміливий журналіст опублікував, що в США знайшли невідомий літальний апарат з прибульцями, який потрапив у катастрофу, і досліджують його на одній зі своїх численних засекречених баз…

— Юначе, я з задоволенням вам допоможу. Маю майже всі випуски за останні десять років його виходу. Це мій улюблений журнал!

Роман, озирнувшись від стола, де безпорадна бібліотекарка розводила руками, побачив усміхнене обличчя стрункого молодика в модних окулярах та елегантному костюмі. Дорогий «дипломат» доповнював картину цілком забезпеченої і задоволеної життям людини.

— О, будь ласка, якщо у вас є потрібний номер.

— Дайте ваш телефон. Я знайду і відразу ж зателефоную. Постараюсь навіть сьогодні увечері.

— А у вас є хоч будь-яке видання Рерихів або «Бгагават-Гіта» чи інший індійський епос? — запитав зацікавлений Роман.

— У мене є все і навіть більше. Максим, — молодик простяг вузьку прохолодну долоню, — автослюсар наймоднішого автосервісу Одеси.

— Рома — поки що учень сьомого класу.

— Радий познайомитись.

Вони, вже разом, пройшли до столу, де при світлі настільної лампи читав товсту книгу другий молодик.

— А це — Денис, мій добрий друг та порадник. Разом працюємо.

Роман із задоволенням потис велику мозолисту руку, що пахла сумішшю машинного масла та бензину.

Того ж дня вони поїхали до Максима додому, де Рома з широко відкритими очима споглядав розкішну підбірку спецлітератури, карти зоряного неба Північної та Південної півкуль, майже повне зібрання видань Рерихів, вирізки з газет і журналів про останні наукові дослідження та відкриття, роздруківки і фото з Інтернету про польоти НЛО над різними містами та країнами, найсучасніший ноутбук і ще багато різної всячини, як сказав Максим.

Та найбільша його гордість — велика підзорна труба, виготовлена на замовлення в одному з одеських НДІ, — займала почесне місце на широкому столі поміж рулонів схем, розрахунків траєкторій комет, метеорів, найбільших уламків космічного сміття та астероїдів.

— Це неможливо! Назбирати стільки всього цікавого в одну невелику кімнату. І де ж ви все це дістали? — захоплено запитав підліток.

— Маю багато друзів. А ще прошу водіїв. Вони й привозять мені все, що можуть дістати.

Так розпочалась міцна дружба поміж двадцятирічними юнаками та тринадцятилітнім хлопцем. Вони разом мріяли побувати у незвіданих світах, на невідомих людству планетах, мандрувати близькими і далекими галактиками, досліджували таємниці Марсу, вірили в теорію Ломоносова, що на Венері існує атмосфера, а значить там може бути життя. Спостерігали за періодичністю спалахів на Сонці та їх впливом на Землю, цікавились усіма даними про відвідини рідної планети іншими цивілізаціями, в тому числі і пришельцями з сусідньої Венери, що, напевно, досить-таки часто наносять нам візити. Все, що можна було почерпнути з телебачення, радіо, газет та Інтернету, їм було відомо.

Але навіть цього було замало. Хотілось справжньої зустрічі з інопланетними друзями по розуму. Мріялось, хоча й трохи з острахом, дослідити їхній корабель — що служить за пальне, яку швидкість на годину, а, може, й секунду, фіксують їх прилади, як контактують з землянами…

Хлопці ще й тренувались, щоб, коли прийде час, бути готовими до міжпланетного перельоту. Вони бігали, підтягувались, до запаморочення крутились на каруселі, їздили у Кримські гори, щоб відчути, що воно таке, те зріджене повітря, уявляли себе у невагомості, а також не палили, не пили і, тим більше, не вживали наркотики.

До Романа часто приходила Тася, що проживала у сусідньому будинку і якій було цікавіше спілкуватись з розумним, начитаним, а також надзвичайно романтичним братом, аніж з обмеженими та плаксивими подругами, у яких на