Читати книгу - "Яйце-Райце"

схотілось пити йому... Коли це найшов криничку. Тільки що став пити воду, та якось об цебрину й розбив те яйце-райце. Як узяв скот вернути з того яйця! Верне та й верне. Гониться він за тим скотом, то що з того боку піджене, на другий розійдеться...Кричить бідолаха, нічого сам незробить. Коли це іде до нього змія і каже йому: — Що ти мені даси, чоловіче, як я тобі скот цей вжену в те яйце? А він їй каже: — А що тобі дати? Вона йому каже: — Даси те, що без тебе стало дома? А він каже: — Дам! Ото вона йому гарненько загнала той скот у яйце, заліпила славно яйце і дала йому в руки. Він приходить додому, аж там без нього син народився. Ударив він об поли руками: — Це ж я тебе, сину, віддав змії! Ну ото журяться вони з жінкою. а далі кажуть: — Нема що робити, — журбою не поможеш. Якось треба жити. Погородив він загороди великі, розбив те яйце, випустив скот і забагатів. Живуть вони, аж поки син підріс. От син і каже: — Це ви мене, тату, віддали змії. Ну, дарма, якось буде! От він зараз і пішов до змії. Приходить до неї, а вона йому каже: — Щоб ти за одну ніч отой луг викорчував, і щоб там ізорав, і пшениці насіяв, ізжав її, в скирти поклав, і щоб в одну ніч з тієї пшениці мені паляницю спік: поки я встану, щоб вона на столі лежала. Він іде до ставка та й зажу рився. А там близько був мурований стовп, і в тім стовпі була зміїна дочка замурована. Він приходить сюди та й плаче. А та дочка його питається: —. Чого ти плачеш? А він каже: — Як же мені не плакати, коли змія загадала таке, що я ніколи його не зроблю, а вона сказала, щоб за одну ніч зробив. Вона його спиталась: — А що ж там? Він їй і розказав. Вона йому каже: — Як візьмеш мене за жінку, то я тобі все зроблю так, як змія казала. Він каже: — Добре. Вона йому каже: — Лягай же тепер спати, а завтра рано щоб устав та понесеш змії паляницю. От пішла дочка змії до того лугу та як свисне: той луг тріщить, лущить — на тім місці ореться, пшениця сіється...— до світанку спекла паляницю, дала йому. Він приніс до змії в хату і положив на столі, Змія прокинулася, вийшла в двір та й дивиться на той луг: тільки сама стерня та скирти стоять. Тоді йому каже: — Ну, справивсь! Гляди ж, щоб і друге діло зробив! Та зараз йому й загадала: — Щоб ти оту гору розкопав і щоб туди Дніпро йшов, а коло того Дніпра побудуй комори: щоб байдаки туди приставали й щоб ти ту пшеницю продав на байдаки. Як устану рано, то щоб це все було готове! Він знов іде до того стовпа та й плаче. Та дівка його питається: — Чого ти плачеш? Він їй розказав те все, що йому змія загадала. Так вона йому каже: — Лягай спати, я це все пороблю. А сама як свисне, то та гора розкопується, Дніпро туди йде, коло нього комори будуються... Тільки прийшла вона та збудила його, щоб він пшеницю видав купцям на байдаки з тих комор. Змія встає та й дивиться, що все так ізроблено, як вона йому загадала. Тоді загадує йому втретє: — Щоб ти цю ніч уловив золотого зайця і раненько щоб приніс мені в хату. Він ізнов іде до того стовпа та й плаче, Та дівка питається його: — Що вона загадала? Він каже. — Оце вже не жарти: хто його знає, як його і вловити золотого зайця. Одначе ходім до тієї скелі. Стань над норою; ти будеш ловити, а я буду гонити з нори, і гляди ж: що тільки буде виходити з нори, бери його: то золотий заєць! Ото вона пішла та й жене.Коли це — вилазить з нори гадюка та й сичить. Він її і пустив. Дівчина виходить із нори та й питається його: — А що, нічого не вилазило? А він каже: — Ба ні: лізла гадюка, а я побоявся її, щоб не вкусила, та й пустив. А вона йому каже: — А щоб тебе: ото і є самий заєць! Ну, гляди ж, я ще раз піду: та як буде хто виходити й буде тобі казати, що тут немає золотого зайця, то ти не вір, а держи його! Полізла та й жене. Коли виходить така стара баба та й пи- тається того парубка: — Чого ти, шину, тут шукаєш? А він їй каже: —Золотого зайця. Вона йому каже: — Де тут він узявся: тут його нема! Сказала це та й пішла від нього. Коли це виходить та дівчина й питається його: — А що, немає зайця? І ніщо з нори не виходило? Він каже: — Ба ні: виходила баба стара та спиталась мене, чого я тут шукаю; а я сказав, що золотого зайця, а вона каже: тут його немає, то я її й пустив.Тоді вона й каже: — Чом ти не держав? Ото самий заєць! Ну, тепер більше ніде його не піймаєш, хіба я перекинуся зайцем, а ти мене принесеш і положиш на стільці, — тільки не віддавай змії у руки, бо як віддаси, то вона пізнає і розірве і тебе і мене. От вона так і зробила: перекинулась золотим зайцем, він узяв,приніс того зайця, положив його перед змією на стільці та й каже змії: — Нате ж вам зайця, а я піду вже від вас. Вона каже: — Добре, йди! Він пішов. А змія тільки з хати, а заєць знову перекинувся дівчиною та за парубком. Почали вони вдвох утікати. Біжать та й біжать. Ко— ли це змія побачила, що то не заєць був, а її дочка — давай доганяти, щоб її розірвати. Та сама не побігла змія, а послала свого чоловіка. Змій біжить за ними: коли вони чують — аж стугонить земля. Тоді дівка каже: — Оце вже за нами біжить! Я перекинусь пшеницею, а ти дідом та будеш стерегти мене; та як буде питаться тебе: "Чи не бачив парубка й дівки, чи не йшли сюди?", то ти скажеш, що тоді йшли, як ця пшениця сіялась. Коли це змій летить та й питається того діда: — Чи не бачив тут—не йшли сюдою парубок з дівкою? А він каже: — Ба йшли. Той питається: — Давно ж вони йшли? — Тоді, як оця пшениця сіялась. Змій каже: — Цю пшеницю пора косить, а їх учора не стало. Та й вернувся назад. Зміїна дочка зробилась ізнов людиною, а той дід парубком, та давай утікати. Прилітає змій додому. Змія його питається: — А що, не догнав? І нікого не