Читати книгу - "Сюецінь Ц. Сон у червоному теремі"

В епоху Тан у VIII столітті Шень Цзін-цзи написав новелу «Чарівне узголів’я».

Її герой, молодий студент, який мріяв про чиновницьку кар’єру, про славу й чини, але провалився на іспитах, жаліється на заїжджому дворі лаоському ченцеві, який дає йому своє узголів’я й пропонує трохи поспати, поки звариться каша.

Юнак засинає й бачить уві сні все своє майбутнє життя, сповнене подвигів, добрих діянь, підвищень по службі, а також заслань, куди відправляє його імператор, повіривши наклепам заздрісників. Із заслання його знову повертають, підвищують по службі. Нарешті, зістарівшись, Лу в славі й шані помирає... і прокидається.

Отже, п’ятдесят років його майбутнього життя промайнули перед ним за короткий час, поки він спав на чарівному узголів’ї і поки варилася каша. Юнак зрозумів нікчемність і жалюгідність своїх мирських бажань, подякував ченцеві й пішов, утративши, мабуть, інтерес до чиновницької кар’єри. Цей сюжет Шень Цзін-цзи придумав не сам, він його взяв із збірника Гань Бяо «Записки про пошуки духів», створеного у IV столітті, куди увійшли оповідання про всілякі дивовижні події. Герой одного з оповідань — торговець, який мріє вигідно одружитись, уві сні потрапляє всередину узголів’я, одружується з дочкою сановника й щасливо живе з нею багато років. Аж ось настає пробудження, і торговець бачить перед собою лише нефритове узголів’я.

Приблизно через тисячу років було написано інший варіант цієї історії. Новела хоч і має назву «Поки варилася каша» (автор Пу Сунлін), але тут не згадується ні про чарівне узголів’я, ні про кашу, яку варив господар.

Герой щойно успішно склав іспити й чекає призначення на високу посаду. Він приїздить до буддійського храму, засинає в келії і, як юнак з новели Шень Цзін-цзи, бачить своє майбутнє життя, тому, прокинувшись, він вирішує стати ченцем. (Так само у більш зрілому віці вчинить головна дійова особа роману Цао Сюеціня — Баоюй).

Ці історії, ніби в розвитку, відображені у снах героїв роману Цао Сюеціня.

Ось, наприклад, віщий сон Фенцзє-колючки, в якому вона розмовляє з прекрасною Цінь Кецін.

Цінь Кецін довгий час хворіла і померла майже в ту мить, коли між двома жінками відбувається дивний діалог уві сні Фенцзє. Цінь Кецін: «Місяць із повні стає щербатий... Коли дерево падає, мавпи розбігаються. Чи не стосується це прислів’я й стародавніх родовитих сімей?»

«Вислухавши Кецін, Фенцзє розхвилювалася, але виду не подала й дуже спокійно зауважила: „Ти маєш рацію. Але я не знаю, як зберегти добробут нашої родини навічно“».

Цінь: «Горе й радість, ганьба й слава... Треба залагодити всього дві справи...

У період розквіту вистачає засобів і на жертвопринесення, і на школу, але звідки ви їх візьмете в період занепаду? Чим будете поповнювати? От я й подумала, що найкраще — це витратити все багатство на маєтки й садиби поблизу могил предків, чим більше, тим краще, розвести побільше городів, тоді будуть засоби й на жертвопринесення, і на утримання школи. У суворо встановленому порядку, щороку змінюючи одне одного, старші й молодші члени роду мають відати всіма цими справами, щоб припинилися всякі суперечки й не доводилося віддавати майно в заставу. У разі, якщо хто-небудь проштрафиться на службі, конфіскують тільки його особисте майно, що ніяк не вплине на жертвопринесення предкам, тому що спільне майно залишиться недоторканним — власті не вправі його конфіскувати. Навіть при цілковитому краху добробуту родини діти й онуки не пропадуть — вони зможуть виїхати в село навчатися й господарювати, таким чином, жертвопринесення предкам ніколи не припиняться. Сподіватися на те, що слава й процвітання вічні, і не піклуватися про майбутнє можуть тільки люди недалекоглядні. Тебе чекає незабаром радісна подія, але відзначати її з надмірною пишністю — однаково що підливати масла у вогонь або прикрашати квітами строкату візерунчасту тканину. Пам’ятай, радість ця буде короткочасною, прислів’я говорить: „Навіть найрозкішніший бенкет не може тривати вічно“! Не подбаєш про майбутнє — пошкодуєш, але пізно буде!»

Лаоські й буддійські служителі культу, мабуть-таки, мало чим нагадують православних.

Даосизм — особлива китайська релігія, яка склалася на початок нашої ери на основі стародавніх шаманських вірувань.

Функція шамана практично перейшла до даоських ченців, які займалися ворожінням, пошуками засобів для безсмертя, вигнанням із тіла хворого злих духів, алхімією, розробкою усіляких містичних учень, проблемою взаємовідносин між чоловіком і жінкою та багато чим іншим.

Буддійські ченці (їх легко впізнати по жовтих халатах та бритих головах) на відміну від даоських, які ходили в синьому вбранні, займалися проблемами спасіння душі, від переродження після смерті в нижчу істоту, вели похоронні справи, читали молитви над померлими. І ті, й інші ченці були оповиті ореолом таємничості.

Та слід сказати, що народ не дуже вдавався в тонкощі відмінності між цими релігіями. До XVIII століття в Китаї виробився своєрідний храмовий синкретизм, тобто поєднання трьох філософій.

Три філософсько-релігійні вчення: конфуціанство, яке розглядало проблеми служіння людини суспільству і лише віддалено нагадувало релігію; буддизм, запозичений з Індії, та даосизм злилися в народній свідомості в єдиний комплекс.

У бідному сільському храмі європейські мандрівники часто з подивом спостерігали, як поряд стоять статуї Конфуція, Будди й засновника даосизму — Лао-цзи.

Представники пануючих класів, певна річ, розрізняли ці вчення досить чітко, та коли, наприклад, захворював чиновник-конфуціанець, то лікувати міг лаоський чернець, а ховати — буддійський. Це нікого особливо не бентежило.

Сюжет роману доволі простий. У «Сні у червоному теремі» розповідається досить обмежена в часі історія двох багатих аристократичних домів (Жунго і Нінго), що належать до роду Цзя. В одному з них проживає молодий герой — спадкоємець і пестун родини, навколо якого розгортається сюжетна дія.

Герой постійно перебуває в оточенні жінок, і більшість колізій у романі пов’язана саме з дівчатами та жінками. Поміж