Читати книгу - "Інформатор"

Автівка мчала на схід, у бік Атлантичного океану. До Сент-Огастіна залишилось дванадцять кілометрів.

— Ти вже була тут раніше? — поцікавився Г’юго.

Лейсі вимкнула радіо.

— Так, кілька років тому. Разом із колишнім чоловіком ми провели тиждень на теплому пляжі. Мій друг дозволив нам пожити у своєму будиночку.

— Було багато сексу?

— Знов за рибу гроші! У тебе в голові лише одне.

— Будемо вважати, що ти підтвердила моє припущення. Зрозумій мене правильно, Піппін щойно виповнився місяць, а це означає, що у мене з Верною не було нормальних стосунків упродовж трьох місяців. До того я просто переконаний, що вона почала мені відмовляти на три тижні раніше, ніж це було потрібно. Хоча це спірне питання. Шкода, що не можна повернутися назад і надолужити втрачене. Сумніваюсь, правда, що Верна в цьому зі мною погодиться. Знаєш, коли в тебе троє шибеників і одне новонароджене маля, про інтимні стосунки можна забути.

— Звідки мені таке знати.

Ще якихось два чи три кілометри Г’юго пильно роздивлявся навколо, а потім знову задрімав. Лейсі поглянула на нього і всміхнулася. За дев’ять років роботи разом вони встигли попрацювати над чималою кількістю справ. Секрет такої вдалої співпраці полягав у взаємній довірі, підкріпленій усвідомленням того, що Верна одразу дізнається про будь-які нехороші вчинки свого чоловіка (хоча поки він поводився доволі пристойно). Лейсі була напарницею Г’юго, але ходила на закупи та пліткувала з Верною.

Сент-Огастін вважається найстарішим містом Америки, адже саме його колись відкрив відомий мандрівник Хуан Понсе де Леон. Багата історія приваблює туристів, а старі будинки та іспанський бородатий мох, що росте просто із прадавніх дубів, надає йому особливого колориту.

Г’юго і Лейсі були вже на околиці міста. Рух транспорту тут був повільнішим, стояли туристичні автобуси. Навіть з такої відстані можна було побачити кафедральний собор, що височів над містом. Лейсі пригадала тиждень, який провела тут зі своїм колишнім чоловіком. Це була справжня катастрофа, але все ж місто залишило в неї приємні спогади.

Одна з багатьох катастроф.

— Хто ж цей загадковий інформатор, з яким ми маємо зустрітися? — запитав Г’юго, знову протираючи очі, щоб остаточно прокинутися.

— Поки що не знаю. Його кодове ім’я Ренді.

— Нагадай мені, будь ласка, чому ми домовляємося про секретну зустріч із людиною, яка називається вигаданим іменем і вже подала офіційну скаргу на одного з найбільш шанованих суддів.

— Я не можу це пояснити. Ми вже тричі спілкувалися по телефону, і мені здалося, що він говорив щиро.

— Чудово. Коли востаннє ти спілкувалася з людиною, яка б позивалася проти когось і її слова не здавалася б тобі щирою правдою?

— Просто підтримай мене, добре? Майкл наказав їхати, тому ми тут.

Майкл Гейсмер був директором, їхнім босом.

— Гаразд. У нього є якісь докази так званої «неетичної діяльності»?

— Так, звісно. Ренді сказав, це дуже серйозно.

— Справді? Ніколи раніше такого не чув.

Вони повернули на Кінг-стріт і злилися з сотнями інших авто. Була уже середина липня — гарячий сезон у північній Флориді. Туристи в шортах і сандалях неспішно прогулювалися вулицями. Лейсі припаркувала авто на узбіччі, й детективи розчинилися у натовпі. Вони знайшли кав’ярню і провели там трохи часу за переглядом глянцевих брошур, присвячених нерухомості. У полудень, як і було домовлено, Г’юго і Лейсі зайшли у бар «Лука» і попросили столик на трьох. Детективи замовили холодний чай. Минуло півгодини, але Ренді все ще не було, тож довелося замовляти ще й сандвічі. За ними настала черга картоплі для Г’юго та фруктів для Лейсі. Обоє намагалися їсти якомога повільніше й при цьому не зводили поглядів із дверей.

Як і всі юристи за освітою, вони цінували свій час, а професія слідчого навчила їх терпінню. Однак це було неймовірно важко поєднувати.

О другій годині детективи залишили кав’ярню і повернулися до автівки, яка за цей час перетворилась на справжню сауну. Як тільки Лейсі повернула ключ запалювання, задзвонив телефон. Номер був невідомий. Дівчина вхопила телефон.

— Я слухаю.

Чоловічий голос відповів:

— Ми домовлялись, що прийдеш ти, — це був Рейді.

— Так, домовлялись. А ще ми домовились про ланч опівдні.

На кілька секунд запала тиша, потім співрозмовник сказав:

— Я на стоянці для яхт, у кінці Кінг-стріт, що за три квартали звідси. Скажи своєму другові, нехай зникне, тоді поговоримо.

— Послухай Ренді, я не коп, а тому не буду гратися з тобою в ці шпигунські ігри. І я хочу знати твоє справжнє ім’я.

— Справедливо.

Вона поклала слухавку і пробурмотіла:

— Справедливо...

Біля причалу стояло багато екскурсійних катерів і кілька рибальських човнів; вони то підпливали до берега, то знову відпливали. З великого понтона зійшла шумна компанія туристів. У ресторані з патіо на березі вирувало життя. А на чартерному човні команда драїла палуби та начищала все до блиску, готуючись до рейсу.

Лейсі прогулювалася вздовж