Читати книгу - "Тінкі й чарівна квітка"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— Я теж дуже люблю квіти. Може, тому ти й опинився в моєму садку? — І, подумавши, Лілі запропонувала: — Тінкі, а давай-но дружити.
Кролик засміявся і перекинувся в повітрі.
— А чом би й ні! Тим паче що мені аж ніяк не хочеться повертатися на урок. Там надто холодно.
— Ходімо до мене в кімнату, я покажу тобі свої квіти.
— А хіба квіти можуть рости в будинках?
— Але ж ці ростуть… — показала на троянди Лілі.
Тінкі здивовано закліпав очима.
— А ми хіба не в садку?
— У садку, — засміялася Лілі. — Тільки це садок зимовий. Так його називають тому, що він розташований у теплиці. У ній скляні стіни та стеля. І навіть узимку тут так само тепло, як і влітку.
Кролик розгублено навсібіч роззирнувся. Підлетівши до скляної стіни, Тінкі лише охнув:
— А ми й справді в будиночку!
— Звичайно, — засміялася Лілі. — Ходімо мерщій. За якусь мить прийде бабуся кликати мене додому й побачить тебе.
— Не побачить, — впевнено мовив Тінкі.
— А я ж побачила… — збентежилася дівчинка.
— Феріґардів бачать тільки ті, хто вірить у дива.
І друзі вирушили до Лілі додому.
Розділ 3. Диво-квіткаПередусім Лілі показала Тінкі свою кімнату. Маленький феріґард довго обнюхував квітку за квіткою, а деяким із них навіть щось тихенько нашіптував.
— Що ти робиш? — спитала Лілі.
— Знайомлюся з квітами, — відповів Тінкі.
— Вони вміють розмовляти? — здивувалася дівчинка.
— Звичайно. Але своєю мовою…
Кролик ураз замовк, бо до кімнати заглянув тато Лілі.
— Люба, час вечеряти… — сказав він і вклякнув на місці, втупивши очі у феріґарда, який зручно вмостився в Лілі на колінах. — А… а це хто?
Тінкі завмер. Лілі злякано подивилася на тата і тремтячим голосом мовила:
— Це Тінкі, мій іграшковий кролик.
— Іграшковий?.. Ох! А мені здалося, що він ворушиться. Мабуть, я втомився, — засміявся тато. — Ну ми чекаємо тебе на вечерю.
Батько Лілі зник за дверима, а Тінкі збентежено подивився на дівчинку.
— У тебе дуже незвичайний тато. Він, напевно, по-справжньому вірить у дива, раз зумів побачити мене. Треба бути обережнішим.
— А ти можеш стати зовсім невидимим? Таким, щоб ніхто-ніхто не міг тебе помітити?
— Звичайно, — зрадів Тінкі і вмить розчинився в повітрі.
— Ну як? — почула коло свого вуха Лілі шепіт феріґарда.
— Чудово, — зраділа дівчинка. — Хочеш повечеряти з нами?
— Я не їм людської їжі. Ти йди їсти, а я посиджу в тебе на плечі.
На вечерю зібралася вся родина Лілі. Тінкі затишно влаштувався в дівчинки на стільці і з цікавістю розглядав людей.
— Лілі, я їду в експедицію! — весело повідомив тато.
— У справжню?! А куди? — вигукнула від несподіванки Лілі.
— До Китаю. Мій друг із Пекіна, який працює в ботанічному саду, сказав, що вони готові прийняти мої саджанці! Я такий радий, що можу повернути на батьківщину цю унікальну квітку!
— Тато, це ж чудово!
— Ще зовсім недавно у світі залишалося тільки дві рослини цього виду камелій. А тепер міддлеміст червоний буде врятований від зникнення.
— А пам’ятаєш, — усміхнулася Лілі, — коли я була маленька, ти читав мені казку про Красуню і Чудовисько? І розповів мені тоді, що саме міддлеміст і є тією чудовою зачарованою квіткою!
Тато розсміявся:
— Скажу тобі по секрету: я досі так думаю.
— Це добре, що ти їдеш на батьківщину нашої камелії, — підтримала розмову мама. — Але як же бути з відкриттям тропічної секції?
— Не певен, чи встигну… Але я постараюся.
Лілі одразу заспокоїла тата.
— Найважливіше — повернути міддлеміст! А з твоїми орхідеями я й сама впораюся. Вони прекрасно ростуть.
— Чудово! — зрадів тато. — Отже, наша виставка буде дуже успішною!
Лілі почувалася щасливою, і своєю радістю їй хотілося з кимось поділитися. Увечері, залишившись сама в кімнаті, дівчинка покликала феріґарда.
— Тінкі, ти чув? Тато їде до Китаю! Це справжнє диво!
Тінкі враз виник із повітря і опустився до Лілі на подушку.
— А як твій тато знайшов цю рідкісну квітку?
— О Тінкі. Це родинна легенда! Коли мій дідусь був маленький, батьки взяли хлопчика із собою на виставку квітів. До нього підійшов містер Міддлеміст — отой відомий ботанік і мандрівник, якому пощастило вивезти з Китаю камелію, яку згодом назвали його ім’ям. Учений подарував хлопчику, тобто моєму дідусеві, гілочку цієї рослини.
— Це ж було багато років тому… — здивувався Тінкі. — І ця квітка досі жива?
— Звичайно! — вигукнула Лілі. — Дідусь не викинув гілку, а довго й старанно доглядав за нею, аж поки вона не пустила корінці. Відтоді вся наша родина піклується про чудесну камелію.
— А твій тато? Він тепер хоче повернути цю квітку до Китаю?
— Мій тато хоче повернути не одну квітку — він зумів розсадити камелії. І тепер до Китаю повернеться близько сотні рослин!
— Це просто диво! —
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Тінкі й чарівна квітка», після закриття браузера.