Читати книгу - "Бій під Крутами"

прогрес був куплений надто великою ціною, зокрема руйнацією села. В цілому, тут можемо бачити ті процеси, що їх пізніше повторила у більш потворному вигляді радянська влада. Капіталістичні методи господарювання також не торкнулися найбільшого в світі державного сектору, представленого, головним чином, державними заводами, які працювали на оборону. Ні для кого не секрет, що царська Росія не мала розвиненого машинобудування, навіть товарами народного споживання промисловість Росії, всупереч загальнопоширеним уявленням, забезпечувала народ далеко не повністю. Наприклад, однією з найбільш розвинутих галузей виробництва у той час була текстильна промисловість, проте сільське населення імперії у величезній масі своїй носило домотканий одяг. А що стосується технічних новинок і досягнень, які тоді широко використовувались у Європі, тут справи йшли ще гірше. Капіталізм не встиг перебудувати на буржуазний лад сільське господарство — головну галузь народного господарства Росії. У ньому все ще переважали форми примітивного капіталізму, не кажучи вже про засилля залишків кріпацтва — одного з найгірших проявів архаїчного феодалізму. Саме тут слід шукати причину подальших революційних подій, котрі згодом струснули будову Росій­ської імперії.

Коли мова заходить про економіку Росії перед початком Першої світової війни, найчастіше ми чуємо, що в передвоєнні роки, тобто з 1909-го по 1913 рік, Росія щорічно вивозила на експорт від дев’яти до чотирнадцяти мільйонів тонн зернових, тобто була великим експортером зерна. Крім того, на основі порівняння особистого споживання міського населення в Росії і США у 1913 році видно, що Російська імперія за цими показниками майже не поступалася американцям. Однак подібне порівняння не віддзеркалювало справжнього стану речей. Насправді величезна частина сільського населення імперії систематично недоїдала, жила в бідності, злиднях, була приречена на неосвіченість і неуцтво. До того ж, у 1911 році вибухнув черговий неврожай, який охопив два­дцять губерній європейської частини Росії, в тому числі й деякі райони України. Тоді, згідно з офіційними даними, голодували і потребували продовольчої допомоги близько двадцяти мільйонів чоловік. З огляду на цей факт зрозуміло, що експорт зернових Росія здійснювала за рахунок недоспоживання, недоїдання широких народних мас, а не через надлишок сільськогосподарської продукції. «Самі недоїмо, а вивеземо» — саме такою була теза творців економічної політики того часу.

А далі ситуація лише погіршувалась. Монополістична концентрація промисловості і фінансів Російської імперії з початком Першої світової війни досягла справді величезних масштабів. Одночасно з цим війна, успіхи у якій були для Російської імперії більш аніж сумнівними, призвела до дез­організації промисловості. Так, відомо, що з 9750 наявних в імперії великих підприємств до 1917 року не діяло 3884. Не кращим чином справи йшли й у сільському господарстві, де збір зернових культур зменшився у порівнянні з 1913 роком на 260 мільйонів тонн. Перебували у стані колапсу транспорт та багато інших галузей промисловості.

Ще однією з причин майбутньої революції можемо назвати, окрім занепаду сільського господарства і промисловості, земельне питання, яке не менш гостро стояло у переважній більшості європейських регіонів імперії, в тому числі й в Україні. Станом на 1905 рік у Російській імперії тридцять тисяч великих поміщиків володіли сімдесятьма мільйонами десятин землі, у той час як десять з половиною мільйонів селянських дворів, які нараховували близько ста десяти мільйонів чоловік, мали у своєму розпорядженні сімдесят п’ять мільйонів десятин. Провівши нехитрі розрахунки, отримуємо результат: на одну поміщицьку родину припадало в середньому дві тисячі десятин землі, а на селянський двір — від семи до п’ятнадцяти десятин. Проте навіть такий результат не висвітлює справжнього стану речей — документи тієї епохи свідчать, що у половини селянських родин було в користуванні по одній десятині. А якщо взяти до уваги той факт, що на початку ХХ сторіччя саме земля годувала селян, залишаючись єдиним джерелом прибутку, стає зрозумілим — питання перероз­поділу земельних ресурсів напередодні революції стояло винятково актуальним.

Третім чинником, який призвів до революційної ситуації, безумовно, стала вже згадувана нами Перша світова війна. Неодноразові мобілізації, що їх проводила влада царської Росії, намагаючись утримати свої позиції на фронтах, ще більше погіршували становище селянства. Відомо, що до 1917 ро­ку серед селян нараховувалось 30% безкінних, 34% безінвентарних, 15% безпосівних дворів. Народ зубожів, а війна вимагала все нових жертв, які, втім, не покращували ситуації на фронтах. Бойові дії викликали величезні втрати, чим і зажили недоброї слави в народі.

Як наслідок усього, про що згадувалось вище, в столиці Російської імперії Петрограді у 1917 році відбулась так звана Лютнева революція. Цар Микола ІІ змушений був зректись престолу, передавши повноваження Тимчасовому уряду. Росія розпочала шлях до падіння імперії і появи на її просторах нових державних утворень.

Однак у лютому 1917 року низка революційних потрясінь, які мали струснути величезну країну, лише починалася. Дуже скоро з’ясувалось, що новий уряд не міг вирішити проблем, які стояли перед країною, а економіка вперто агонізувала й далі. І хоч випуск валової продукції промисловості скоротився на початку 1917 року, в порівнянні з 1916-м, на 36,4%, з березня по жовтень 1917 року було зупинено ще 800 підприємств. Різко скоротилася виплавка чавуну, сталі, видобуток вугілля і нафти. До осені на Уралі, в Донбасі та інших промислових центрах не працювала половина існуючих підприємств. Це призвело до того, що, незважаючи на мобілізацію, серед населення почалось масове безробіття. Одночасно зростала дорожнеча продуктів харчування. Реальна заробітна плата робітників упала на 40—50% у порівнянні з 1913 роком. Не покращували стану справ і численні спроби уряду владнати ситуацію за допомогою випуску в обіг нових грошових знаків. І якщо від початку Першої світової війни до лютого 1917 року приріст грошової маси в державі склав понад 8,2 мільярда карбованців, то в лютому—жовтні цього ж року ця цифра сягнула 9,5 мільярда карбованців, а кредитна емісія покривала 65,5% видатків бюджету. Швидко зростав і державний борг Російської імперії, який до жовтня 1917 року налічував уже понад 50 мільярдів карбованців, з яких іноземним державам Росія заборгувала понад 11,2 мільярда карбованців.

Саме у цей момент, підкреслюючи неспроможність Тимчасового уряду опанувати ситуацію та його слабкість, по всій країні почали масово створюватись нові органи управління — так звані Ради робітничих та солдатських депутатів. І якщо у березні 1917 року в містах і губерніях Російської імперії існувало близько шестисот Рад, то напередодні жовтневого заколоту діяло вже 1429 подібних зібрань. Серед них 706 являли собою об’єднані Ради робітничих і солдатських депутатів, 235 були Радами робітничих, солдатських і селянських депутатів, 33 — Радами солдатських депутатів. Перші 974 Ради становили всеросійську організацію, керовану Центральним Виконавчим Комітетом Рад робітничих і солдатських депутатів першого скликання. Решта