Читати книгу - "Світогляд українського народу"

По усних народних творах можна гадати, що український народ переніс з землі на небо форму сімейного побуту: між колядчаними божествами найясніше й найчастіше виступають: батько-господар, мати-господиня, дочка-панна, син — красний панич. Видно, що український народ любив творити собі богів в найлюбійшій формі сім'ї багатого господаря-хлібороба. Найлюбійший сюжет в колядках і щедрівках на Україні й Білій Руси той, де описується хазяйство господаря, його воли, корови, вівці, бджоли, його поле, вкрите густими копами. В декотрих міфічних образах, певно вже пізніших, аж світиться наскрізь побут княжого періоду. Так давній бог грому вже описується як воїн, і воїн-князь або княжий син з своїм військом; жіночі божества описуються як княгиня або княжа дочка. Народ дав своїм богам колорит княжого періоду української історії, так що в декотрих колядках, наприклад, міфологічна основа вже зовсім заткана історичним підтканням княжого періоду. Християнство перенесло ще один елемент в давню українську міфологію, надавши міфічним богам колорит християнський, змінивши давніх богів на Христа, св. Петра, св. Миколу й Богородицю, і змішавши <7> докупи події християнської святої історії і факти міфологічні.

Форми українських міфів мають одну характерну прикмету: вони дуже близькі до природніх форм. Ми не бачимо в народній фантазії охоти до негарних, неестетичних велетенських міфічних образів, до тих величезних, страшних, головатих та ротатих богатирів з страшними антинатуральними інстинктами, які любить німецька і великоруська міфологія. Український народ в своїх міфах держиться міри; його фантазія не любить переступати за границі ненатуральних форм; вона любить правду і естетичність, навіть, можна сказати, вже геть-то описує красу міфічних образів такими фарбами, як в християнських акафистах описується краса християнських святих, так що вже автор не знає, й до чого прирівняти їхню красу і святе життя.

Найбільший матеріял для висліджування української міфології дають колядки і щедрівки, котрі співають на Різдво, против св. Василя чи нового року. На Білій Руси колядки співають і на Великдень; вони там зовуться волочовними піснями і нічим не одрізняються од українських різдвяних колядок. Волочовні пісні на Великдень були і на Україні, як згадують наші літописи, і мабуть вивелись, а тепер зосталось тільки волочіння. Малі хлопці, а часом і парубки, ходять на Великдень по хатах і славлять Христа віршами. Ті вірші подекуди на Україні і тепер звуться волочінням. Що таке слово коляда, до сього часу трудно довідатись. Трудно пристати на те, щоб воно вийшло од латинського слова calendae, як звались у Римлян перші дні кожного місяця. Народ надто дуже глядить своїх звичаїв та ще й обрядових, щоб змінити <8> давнє ім'я на нове, котре йшло десь здалека, та ще й з Рима. Саме духовенство тому спротивилось би. Тепер на Україні колядою звуть або той дохід, що дають по хатах колядникам, або могорич, що вони п'ють на виколядований дохід. Мабуть в давню давнину колядою звались божества світла й тепла, котрих празники припадали разом з різдвяними святками. Колядки мають в собі сліди глибокої давнини. Правда, між ними є багато чисто християнських і чисто історичних, котрі не мають жодної вартості для міфології. Але є колядки тільки трохи християнізовані, в котрих тільки й християнського, що одні імена Христа, Богородиці, св. Петра; є багато чисто міфічних, од котрих тхне духом Бог зна' колишнього часу. Колядки й щедрівки були релігійно-обрядовими піснями, котрі співали на празники богів світла й тепла; то були ніби догматики, тропарі й кондаки в честь світлих небесних сил. В них, як у зерні, дійшли до нас давні поганські догми, бо народ нічого так не стереже, як релігійні обряди й релігійні пісні, а сама їхня віршова форма оборонила їх од вольних змін гулячої й вольної фантазії. І тепер, не вважаючи на те, що деякі сільські священики забороняють їх співати в селах, народ все-таки їх співає по хатах, хоч і не ходить колядувати до духовенства. Тим-то колядки мають перевагу над усіма усними народними творами. Після колядок і щедрівок мають багато міфічного елементу самі обряди на Різдво, на св. Василія, на водохрещу, весняні ігри, веснянки, купальські пісні, приказки і народне знахарство. Казкам для висліджування міфології ми даємо найменше ваги. Хоч у них основа міфологічна, але зате багато усякого побічного елементу, побутового, християнського, <9> жартівливого, морального: в них багато вигадок гулячої і вольної фантазії народу. Будувати на казках давню міфологію все одно, що писати історію якого-небудь народу на основі історичних романів. Хто вгадає, де тут правда, а де вигадка! В казках має вагу тільки самий ґрунт, безперечно міфологічний, сама канва, на котрій народ понашивав усякого дива, та й у тій канві треба налапувати тільки найтовстіші нитки правдивої міфології. На казки можна дивитись, як на музичні варіяції міфічних тем, котрі часом замазують ґрунтову тему, а часом, правда, й прояснюють давню тему. Колядки — одна з перших і самих глибоких міфологічних формацій, казки — найпізніша формація міфологічного світу. Тим-то в казках можна з певністю мати за правдиво міфологічне тільки те, теми котрого можна знайти в інших давніших усних народних творах. <10>

Світлі боги: пан Господар, богиня Сонце, богиня Зоря, богиня Хмара, Громовик пастух, хлібороб, воїн, ловчий, Вітер, богиня Весна.

Весняні ігри, Купайло, Коляда.

Темні зимові сили, страсть і смерть світлих богів. Різдво Сонця і інших світлих богів

У давніх наддніпрянських Слов'ян, предків українського народу, було багато богів, але про них ми знаємо мало: в літописах зостались тільки їхні імена з деякими незначними прикметами, котрі показували, які то були боги. Наші предки вірили в Сварога, бога огню, Дажбога, бога сонця, Перуна, бога грому й блискавки, Леля, Велеса, бога товару, Коляду, Стрибога, дивів, рожаниць, русалок. Тепер в усній народній літературі ледве можна знайти кілька імен давніх богів, про котрих говорять рукописи. Так на Угорській Руси є приказки: Перун би тя розтраскав! Коби не Перун, многі би не хрестили ся.[2] На східній Україні приказують: ой леле мені, ой лелечко мені! У веснянках співають про матір Ладу: «Благослови, мати, ой мати Лада, мати, весну закликати!» Але все те зосталось як слова, котрих і сам народ уже не розуміє. Український народ вже зовсім забув про своїх давніх богів. Одначе в колядках, щедрівках і в других народних творах ми знаходимо ще й тепер стільки міфологічного елементу, що, зібравши порозкидані прикмети, ми можемо намалювати кілька міфічних давніх образів. <12>

У колядках і щедрівках колядники славлять господаря, його жінку, сина