Читати книгу - "Історія війни козаків проти Польщі"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Хоч П. Шевальє помилково вважав українську мову діалектом польської, але українців він називав руськими (les Russes) або русинами (les Russiens), іноді мешканцями України (les habitans de l’Ukraine), a їх мову називав рутенською, підкреслюючи, до речі, що вона дуже ніжна і сповнена пестливих виразів та витончених зворотів.[8] Росіян він визначав терміном «московити». Отже, він вважав українців окремим народом. Шевальє відкидав думку, наче козаки є народ, підкреслюючи, що це «тільки військо», [9] але він знав про поголівне прагнення мас українського народу під час визвольної війни до покозачення і зазначав, що дуже волелюбні мешканці України «сьогодні всі називаються козаками і з гордіс- тю носять це ім’я».[10]
Шевальє було ясно, що козацтво утворилося сти- хійно задовго до сформування польським урядом загонів реєстровців. Але для кінця XVI і першої половини XVII ст. він не відрізняє вільних козаків – городових і запорозьких – від реєстровців. Між тим, як відомо, саме для цього періоду необхідно розрізняти вільних і реєстрових козаків: по суті то були два різних стани суспільства в тодішній Речі Посполитій Польській, і на окремих етапах історії їх суспільно-політична роль була далеко не однакова. /9/
З трьох розвідок Шевальє, які подаються у цьому виданні в перекладі українською мовою, найбільше історіографічне значення має, зрозуміло, «Історія війни козаків проти Польщі». Вона є стислим, але зв’язним викладом найважливіших політичних і воєнних подій перших чотирьох років визвольної війни українського народу. Автор не вдається в спеціальні розумування з приводу причин подій, а висвітлює їх скупими, нібито карбованими фразами. Так, немає в даній книзі розділу чи навіть окремої сторінки, де були б з повнотою викладені міркування автора про причини визвольної війни. Своє головне, мабуть, єдине завдання він вбачав у викладі фактів. Але з усього змісту праці видно, що автор вважав причинами війни релігійні і національні суперечності, виділяючи, проте, як головну, соціальне пригноблення українського селянства і козацтва польською шляхтою і магнатами. Так, він пише, що «багато польських магнатів, які здобули або одержали в дар прикордонні землі в місцях, призначених для перебування козацького війська, хотіло заради збільшення своїх прибутків підпорядкувати своїх нових підданих тій самій панщині, до якої були зобов’язані мешканці інших провінцій Польщі»; що за прикладом козаків «почали менш терпляче зносити своє ярмо й селяни».[11] Далі він розповідає, що селяни України та сусідніх провінцій були «неначе рабами», переобтяжені працею і різними сплатами для панів і орендарів, – «отож не треба дивуватись, якщо селянські заворушення були такими частими і що в останніх війнах селяни відстоювали і обороняли свою свободу з такою завзятістю».[12] Шевальє констатує, що саме «тяжке рабство було причиною розквіту всього хороброго запорозького війська».[13] Особливо цінним для історика визвольної війни українського народу є свідчення Шевальє, що під час так званого золотого спокою 1638–1647 рр. «руське (тобто українське. – А. Б.) населення не могло насолоджуватися миром, бо мир замість того, щоб приносити йому (населенню) спокій, давав шляхті більше змоги держати селян у рабстві».[14] Цікаво, що Шевальє розумів особливості польського кріпосного права, знав, що в Польщі селяни становили «частину спадкових маєтків»,[15] тобто включались поряд з живим і мертвим реманентом до інвентарів маєтків.
Шевальє точно, хоч і стисло, передає зміст листа Богдана Хмельницького до Владислава IV від початку червня 1648 р., а також зміст листа Адама Киселя до Богдана Хмельницького. /10/ Не підлягає сумніву, що він ці листи або копії з них читав: адже про ці листи немає згадки в книзі «Wojna domowa» C. Твардовського, перша частина якої вийшла в 1652 р.,[16] тобто раніш книги Шевальє, і в останнього зміст їх викладено значно точніше, ніж у Грондського.[17]
Можна так само впевнено сказати, що опис битви під Пилявцями дано Шевальє не тільки на основі усних оповідань і чуток, але, перш за все, на основі офіційних документів – реляцій або копій з них, які надійшли до Варшави з поля битви. Цікавим у цьому зв’язку є твердження Шевальє про те, що Богдан Хмельницький зовсім погано був поінформований про паніку, яка зчинилася в польському таборі під Пилявцями, і вважав втечу поляків стратегічним ходом; у офіційному документі під назвою: «Повідомлення про розгром польського війська під Пилявцями року божого 1648» відмічалось, що «козаки подумали, що наші роблять якийсь стратегічний маневр». [18]
Шевальє дає точний виклад змісту листа Яна Казіміра до кримського хана від 15 серпня 1649 р. Він був обізнаний також з польськими офіційними реляціями і іншими документами, які описували хід Збаразької облоги і Зборівської битви. Вкажемо тут на те, що, за офіційною реляцією (латинською мовою) про Зборівську битву, військо Богдана Хмельницького і татари непомітно підійшли дуже близько до королівського війська під Зборовом, хоч сотник М. Гдешинський, «воєначальник, який відзначається справжнім умінням розвідувати ворога і перевершує в цьому відношенні всіх інших командирів», був відряджений королем на чолі кількох сотень жовнірів на розвідку.[19] Шевальє про це пише так: «Козаки так приховано пересувалися, що поляки /11/ їх не помітили, – чи тому, що король не відрядив розвід- ників, чи тому, що надіслані не змогли нічого довідатися, а чи тому, що навколишні селяни досить схильні були підтримувати козаків, оскільки вони були однакової релігії з ними, і не давали полякам правдивих відомостей».[20] Отже, Шевальє не був покірним рабом апологетичних щодо Яна Казіміра джерел (таким саме була згадана латинська реляція), а до певної міри скептично і навіть критично ставився до них і відзначався певною широтою поглядів.
Виклад умов Зборівської мирної угоди, даний у книзі Шевальє, теж свідчить про використання ним різних більш-менш достовірних документів, в першу чергу таких, як «Щоденник, писаний в обозі під Зборовом року божого 1649»[21] і «Повідомлення про найславетніший похід, найпобідоносніше просування і заключення найтривкішого миру з ворогами найяснішого і наймогутнішого монарха і владаря Яна Казіміра, короля Польщі і Швеції, року 1649», яке згадувалося вище. Але Шевальє не умовчав про те, що татари вимагали від польського короля згоди на пограбування України під час їхнього повернення до Криму, хоч у латинській – апологетичній – реляції про це не згадується, В пунктах Зборівської угоди, далі ним наведених, цієї вимоги
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Історія війни козаків проти Польщі», після закриття браузера.