Читати книгу - "Закон Братів Капранових"

Останнім часом стало очевидним - держава не розуміє, що таке державна мова і навіщо вона їй потрібна.

У цих умовах політики займаються спекуляціями, використовуючи ще менш зрозумілий термін “офіційна мова”. А мови нацменшин остаточно перетворилися на кийок для биття політичних опонентів по голові.

Проте, якщо не слухати дурних політиків, а взятися за розум самим, проблема може виявитися і не такою складною.

Давайте спробуємо розв’язати її разом: ми - зі свого боку, у статтях, а ви - у листах до нас або у повідомленнях на інтернет-форумі.

Одна голова - добре, дві - краще, а три, чотири, п’ять - ще краще. Тому спеціально для того, аби почути вашу думку, ми передбачили у книжці порожні аркуші, на яких ви можете написати свої зауваження та надіслати нам за адресою: 04071, Київ 71 а/с 110, Братам Капрановим.

Для користувачів інтернету ми організували спеціальний сайт: www.kobzar.com.ua, де є тематичний форум.

Давайте домовимося:

Ми пишемо - ви читаєте.

Ви пишете - читаємо ми.

Дорогі українці

Ви ніколи не замислювалися, чому в українській мові сьогодні так широко вживається слово “дорогі” замість питомого “любі”? Навіть Президент у новорічному вітанні донедавна казав “дорогі”. А все тому, що бути українцем в Україні сьогодні дійсно дорого. Однозначно дорожче, ніж росіянином.

На такий висновок нас наштовхнула захоплива багаторічна інтрига, що розгорнулася навколо законів про різноманітну підтримку книговидавничої справи в Україні.

Серія перша - книжки вітчизняного виробництва звільнили від податку на додану вартість (1998 рік).

Серія друга - вітчизняних видавців звільнили від податку на прибуток, а на десерт 28 листопада 2003 року Верховна Рада з рекордним результатом 406 голосів підтримала проект закону, який передбачав звільнення від податків не тільки книжок, але й друкарських робіт, матеріалів та обладнання, якщо усе це призначено для видання книжок. Отак от. Аж дух перехоплює від ентузіазму.

Серія третя - Президент Кучма вирішив, що це трошки занадто і наклав вето на згаданий закон.

Далі буде.

А ми, поки маємо паузу, давайте разом поміркуємо - що ж це можновладні дяді українську книгу так енергійно підтримують, а у магазинах її як не було 1998 року, так і зараз - днем з вогнем. Видавці наші податків не платять, а книжки їхні все одно дорожчі за російські. У чім справа?

Для початку давайте довідаємося, яка пропорція українських та російських книжок на наших прилавках? Відкриємо таємницю - цього не знає ніхто. Ані Книжкова палата, ані Держкомстат. Не знають, бо у нас якось не заведено поділяти книжки за мовним принципом - тільки спробуй, тебе одразу звинуватять у сегрегації або, ще гірше, у дискримінації. А цього ніззя. В результаті спираємося тільки на емпіричні оцінки фахівців. І найоптимістичніша з них - 5% по усіх жанрах, крім хіба підручників. Тобто на кожні 20 книжок російською припадає тільки одна українською, і це в країні, де 67,5% вважають українську за рідну. Про її державний статус, звичайно, згадувати смішно, але дані перепису річ уперта. Як назвати таке становище? Ми шукали у всіх словниках і іншого слова, як “окупація”, знайти не змогли. Може, ви спробуєте?

Зверніть увагу, що зроблено все це не танками, не гумовими кийками, не тюрмами. А навпаки - суцільною економічною рівністю і, пробачте на слові, братерством.

Як так, спитаєте ви? А дуже просто. Спробуйте уявити собі, що ви продюсер. І знімаєте серіал, умовно кажучи, про буржуя. Скажіть, будь ласка, якою мовою говоритимуть ваші герої? Українською чи російською? Існує третій варіант - кожен своєю, як на вулицях. Так колись зняли “Захара Беркута” на кіностудії Довженка: там татари говорять татарською. Вибирайте! Якщо ви нормальний продюсер, який оперує економічними категоріями, ваші герої говоритимуть виключно російською! З однієї простої причини - тільки в такому випадку цей фільм можна буде продати на російському ринку, а заразом і на ринку всього СНД. Наївне запитання: чи не зробити два варіанти - український та російський - викликає сміх. Навіщо? Це зайві витрати, а на нашому телебаченні і російська мова проходить. Це не караїмська і не гагаузька. Така самісінька історія і з передачами - там, де є найменший шанс продати бодай до Туркменії. В результаті у нас і бокс, і серіали, і шоу виробляють російською. Так дешевше. А українською - дорожче.

Тепер книжки. Як ви гадаєте, що дешевше - забезпечити книжками 300 мільйонів (увесь СНД), а чи 30 мільйонів (ті самі, що в перепису зізналися в українській мові)? Ви здивуєтеся, але 300 мільйонів дешевше. Бо для них книжок треба більше, а значить, кожна книжка коштуватиме менше. Механізм простий. От, наприклад, ви видавець і хочете заплатити авторові 1000 гривень за його безсмертний твір. Якщо ви видаєте книжку накладом 1000 примірників, на кожен примірник припаде 1 гривня. А якщо 10000 - всього 10 копійок. Так само і з художником, редактором і т. ін. От вам і ціна книжки. До того ж, у друкарні є базовий закон - чим більше друкуєш, тим дешевше кожен примірник. В результаті книжка, що розрахована на весь СНД (а значить, російською мовою), коштуватиме вдвічі менше за ту, що розрахована на Україну і видана українською мовою. Не вірите - відвідайте книгарню та перевірте. От і виходить, що українець повинен доплатити за право читати державною мовою.

Якщо зайти з іншого інформаційного боку - ситуація іще цікавіша. Давайте спробуємо організувати газету. В газеті головне - новини. Якою мовою працюють провідні інформагенції світу? Англійською, німецькою, французькою, тобто європейськими мовами, і багато хто уже російською. А українською? Навіть у нас, в Україні, не всі. Тобто, щоб подати читачеві свіжу інформацію, ми повинні будемо перекласти її з російської, а значить, витратити додаткові гроші. Добре колишнім радянським, а тепер російським газе-там - вони користуються мережею власних кореспондентів по всьому світі й можуть їх утримувати, бо виходять велетенськими накладами - на весь СНД. А нам що робити? Засилати людей до Іраку? Так у нас ніяких грошей не вистачить. От і виходить, що в найкращому становищі ті, хто працює російською мовою на весь російськомовний ринок. У них більші наклади, більше інформації, більша мережа. Крім того, вони з рекламодавця візьмуть більше грошей, бо знов-таки у них більше читачів. Тож ми з вами ринок програємо, бо виходимо українською