Читати книгу - "Кілер. Збірка історій"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
провалився в сон.
Виліз зі сну, наче з-під важкої колоди, яка мене притиснула й не
давала дихати, під ранок, вона спала, вона була жахливою, я був
жахливий, я себе ненавидів, я тихо вийшов і взяв таксі до готелю. Я
хотів приплентатися в сльозах і на колінах просити прощення, але
в номері ти була не сама, ти була не сама, ти була не сама, ти була з
цим дебілом, він був у тобі, він був у нашому ліжку, і я накинувся на
вас, і нарешті зацідив йому нічним світильником по голові, стягнув
з тебе, викинув з номеру, і він пішов, одягаючись і лаючись в кори-
дорі, а я був жахливий, і все це був фільм, фільм жахів, ти кричала,
плакала, але я вже не мав сили, ти гамселила мене кулаками в груди,
кричала, і я казав тобі у відповідь найгірші слова, і ти плакала, я
вдарив тебе, ти впала і плакала, а кров юшила тобі з носа, і було так
жахливо, як ще ніколи не було.
6
2
Зранку ти встала, спакувала речі й поїхала кудись, нічого не ска-
завши. Чесно кажучи, говорити з тобою я теж зовсім не хотів, я про-
кинувся, згадав все і мені стало гидко лежати в цьому ліжку після
того що ти в ньому робила. Ти зникла. Керівник нашої групи сказав,
що ти відмовилася подорожувати далі й поїхала кудись сама, я теж
забив на тур, продовжив собі готель на два дні і залишився тут, на
півдні Італії.
Так я не пив ніколи. Тобто ні, я пив так часто, але ніколи мені за
це не було так соромно. Я сидів перед дзеркалом, пив, дивився на
себе і плакав. Щоранку, коли приходила покоївка й спочатку тихо
стукала в двері, я думав, що це ти, і мої зіниці розливалися в очах,
як весняні річки, я не тямив себе і відчиняв, але там стояла все та
ж опецькувата стара італійка з візочком для прибирання, я грюкав
дверима перед її носом так, ніби це вона винна у всіх моїх пробле-
мах.Я починав пити зранку і пив весь день, продовжував вночі на
дискотеках, мені хотілося вже ніколи не розплющувати очі, не про-
кидатися, я пив за це і за всіх присутніх, я пив за бармена, за Італію,
за своє гівняне життя, за ранок. Я знюхався з безкінечною каваль-
кадою повій, дівок, я натягував їх у туалеті клубу, ми нюхали кокаїн
і трахалися, вони робили мені мінет у парку і в цей час підходили
бомжі й стріляли в мене сигарети, а мені було смішно, бо великий
корабель мого життя йшов на дно.
Минув тиждень, щось треба було робити. Я прокинувся зранку,
знайшов недопиту пляшку червоного вина у ванні, випив, покурив,
розбудив якусь чувіху в своєму ліжку і попросив її звільнити мій
життєвий простір, поголився, помився, висрався і довзолив наре-
шті покоївці зробити свою справу, розчистити авгієві стайні мого
номеру. Нормально поснідав, випив кави, купив свіжу газету і аж
тоді до мене дійшло, що я в Італії. Попросив хлопчину рецепцію
знайти мені рейс до Києва, пішов пакувати речі. Мій літак мав бути
ввечері, я ще встиг пообідати і не пив нічого, крім кави й коли, в
аеропорту купив собі магнітик «Італія», але мені не соромно, я й так
повний телепень.
7
3
Вся ця історія не має сенсу, ви маєте рацію.
Я повернувся до Києва і пробував дзвонити їй ще з летовища. Вона
не брала слухавку, не відповідала на есемески. Мене переповнював
оптимізм, я був певен, що все налагодиться й випогодиться.
Того ж вечора я завалив до неї додому з букетом квітів, але вона
не відчинила двері. Сказала тільки крізь них, щоб я забирався геть і
більше не траплявся їй на очі. Ніколи-ніколи, наголосила вона.
Перебіситься, міркував я про себе, пожаліє, простить. Однак цьо-
го не сталося: ні того тижня, ні наступного, ані через рік. Я якийсь
час чекав і сподівався, а потім забив. Знаю, воно не гарно так казати,
і було б краще, щоб я кохав її до кінця життя. Але я забив і живу собі
далі.
Не буду приховувати, була якась надія на компас. Я навіть пив за
нього. До тричі. Що він покаже їй на мене, вона все згадає і подзво-
нить. Ходив навколо її роботи в надії якось ніби випадково перетну-
тися, наступити на ногу у людській тисняві, усміхнутися, почати все
з усмішки.
Ясно, ясно, нічого такого не трапилося. Магнітик «Італія» досі ви-
сить в мене на холодильнику. Не те, щоб я тримав якусь образу чи
зло, але я досі не вболіваю за жодну італійську футбольну команду.
Не п’ю італійське вино – я вирішив, що чилійське мені більше смакує.
Я телепень, я знаю.
Якщо ви на щось ще чекаєте, то помиляєтеся. Історія нічим не про-
довжилася, не з’явилася жодна детективна чи мелодраматична лінія,
не знайшовся компас, я не чиню терактів в італійських підземках і не
шукаю того дебіла, аби начистити йому їбальник.
Так буває, що все просто й фігово, без зайвих фінтів і прикрас. Так
буває, сука.
06.2011
8
ПОДВІЙНЕ ВБИВСТВО БІЛЯ
УЖГОРОДСЬКОГО ГУРТОЖИТКУ
Спочатку я вбив Катю. Це було неважко – навіть здалося, що вона
сама піддавалася. Справді, враження по тому залишилося таке, ніби
вона сама лізла в зашморг, екстатично, з насолодою, як метелик ле-
тить на вогонь. Але про все по черзі.
Катерині Сівченко було 17 років, вона вчилася на першому кур-
сі хімічного факультету Ужгородського національного університету.
Нічим особливим від інших своїх однокурсниць чи співмешканок у
гуртожитку не відрізнялася: вчилася добре, отримувала стипендію,
на вихідні їздила додому в село, дискотеки відвідувала не так вже й
часто – хіба на День факультету чи День студента, в гуртожитській
кімнаті підтримувала чистоту й порядок, старанно й вчасно віддава-
ла книжки в бібліотеку, спала тільки зі своїм хлопцем, котрий, до того
ж, у неї був першим, голосувала за правих чи правоцентристів.
На вигляд їй можна було дати рік-другий згори, ніхто
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Кілер. Збірка історій», після закриття браузера.