Читати книгу - "Правда і Кривда: Побутові, моралізаторські казки та притчі"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— Як же тебе, пане, нести: чи поверх дерев, чи в половину дерев?
— Неси в половину дерев.
Кінь як поніс його! Ото нагнали вони братів; найменший брат і кричить:
— Гей, ви! Простилайте сіряки, щоб кінь копитів не помазав.
Брати йому й послали сіряки. От розігнався кінь, як стрибоне! Підскочив до половини терема та й назад. Люди аж роти пороззявляли.
А брат найменший приїхав додому, поліз коневі в праве вухо, а в ліве виліз таким дурнем, як і був, прийшов додому та й сидить за грубою. Приїхали й брати та й хваляться:
— От так плигнув, — до половини терема!
Дурень виткнув голову з-за груби та й каже:
— Може, то я?
Брати аж за животи беруться та сміються. Дурень і поліз знов за грубу.
Стали збираться брати вдруге.
— Дайте й мені кобилу, і я поїду! — просить дурень.
— А та ж де? — спитали брати.
— Здохла!
Брати засміялись та й дали йому другу кобилу. Дурень убив і ту, обідрав шкуру та й кричить:
— Сороки, ворони, свіже м'ясо!
А сам вийшов у поле, запалив волосинку, — до його й прибіг кінь гнідий. Дурень і сказав йому:
— Неси мене до царя!
— Пане мій милий, пане мій любий! Лізь у ліве вухо, а в праве вилізь та бери мені гарне вбрання, а собі ще й краще!
Дурень поліз у ліве вухо, а в праве виліз таким козаком! Кінь і питає його:
— Як тебе, пане, нести: чи поверх дерев, чи до половини дерев?
— Неси поверх дерев!
Кінь і поніс його поверх дерев. Нагнали вони братів, дурень і кричить:
— Гей, ви! Простилайте сіряки, щоб кінь копитів не помазав.
Брати й прослали сіряки. От розігнався кінь, як стрибнув, — на сажень до царівни не доплигнув, тоді назад і вернувсь.
Як приїхав найменший брат додому, вліз коневі в праве вухо, а в ліве виліз таким дурнем, як був і перше; прийшов додому, заліз за грубу та й сидить. Прийшли брати та й хваляться тим, що бачили.
— Може, то я? — сказав дурень з-за груби. Брати тільки засміялись.
От збирались брати і втретє. Дурень і собі попросив кобилу.
— А та ж де? — спитали брати.
— Здохла!
Вони дали й третю кобилу. Дурень обідрав з неї шкуру й кричить:
— Сороки, ворони, свіже м'ясо! — та й кинув.
А сам вийшов у поле та й запалив волосинку, — до його прибіг вороний кінь. Дурень і сказав йому:
— Неси мене до царя!
Кінь каже:
— Пане мій милий, пане мій любий! Лізь у ліве вухо, а в праве вилізь, та бери мені убрання хороше, а собі ще краще!
Дурень поліз у ліве вухо, а в праве виліз таким козаком, що й Господи! Кінь і каже йому:
— Як же тебе, пане, нести: чи поверх дерев, чи до половини дерев?
— Неси поверх дерев!
Кінь як поніс його вище лісу, нижче хмари. От догнали вони братів; дурень і кричить:
— Гей, ви, простилайте сіряки, щоб кінь копитів не помазав!
Брати й попростилали сіряки. От кінь розігнався, як стрибонув, — доскочив до царівни. Найменший брат узяв у неї перстень, поцілував її та й поїхав назад. Як приїхав додому, поліз коню в праве вухо, а в ліве виліз таким дурнем, як був перше, прийшов додому та й заліз за грубу. Приїхали й брати та й балакають:
— От так плига! Він хороший, та й кінь до його!..
Дурень виткнув голову з-за груби та й каже:
— Може, то я?
— Чи не згубив ти останнього розуму? — засміялись брати.
Дурень і поліз назад за грубу.
Тим часом цар знов послав сказать, щоб збирались до його в дворець усі: й старі, й малі, й калішне. Брати й балакають між собою:
— Як нам вести дурня — сором; та треба вести — такий наказ!
От як зібрались усі в дворець, цар став їх гостити і медом, і вином, — усього такого багато! На останнє стала частувать усіх царівна. Частувала вона, частувала, коли прийшла й до дурня; дурень і бере чарку лівою рукою. Вона спитала:
— А правою чого ж ти не береш?
— Та забив палець.
— Ану покажи, чи здорово?
Дурень розв'язав палець, а перстень так і осіяв хату. Царські слуги тоді та того дурня умили, вимили з голови попіл, причесали, він і оженився з царівною, та й живуть собі!
Батько та син
Був собі батько, а в нього один син. От як став батько вже старий, так перестав його син поважати і жаліти так, як слід старого батька.
Одного разу почали вони молотити, і син на снідання нарізав беззубому батькові самих шкуринок, а собі брав м'якушку. Встав батько з-за столу голоднісінький, одначе пішов-таки молотити.
Як стало вже сонечко на обід, син і кличе батька обідати.
— Підожди, сину, — одмовив йому батько, — бо ще їсти не хочеться.
Підождав син трохи, а їсти дуже хоче; от він і кличе удруге батька, а батько оп'ять і каже:
— Та щось їсти байдуже.
Вже й сонце з обіду звертає, а вони все ще не йдуть обідати.
Дивується син, що батько й досі не йде обідати, та й питає:
— Чому це ви, тату, й досі не голодні? А в мене аж шкура болить — їсти хочеться.
— А тому, — одмовив йому батько, — що їв шкуринки, а в шкуринці увесь хліб; м'якушка ж все одно що й трава, в їй сили немає…
З тої пори став син собі шкуринку зоставляти, а батькові м'якушку.
А тому того й треба.
Біда
Жив собі багатий піп, і мав лише одного сина. Той змалку нічого не робив. Коли підріс він, віддав його піп до школи. Прийшов час — оженив сина. А після батькової смерті той залишився на його парафії.
Ось одного разу молодий піп подумав: «Люди говорять, що їм біда. А я зріс, оженився і жодної біди на світі не знаю!»
Наказав він слузі закопати на тракті слуп і на ньому написав з одного боку версту, а з другого прибив таблицю. На таблиці написав, що відколи живе, жодної ще біди не знав.
Їхав тим трактом цар. Дивиться: з одного боку слупа написано версту, а з другого — таблиця прибита. Каже він фурманові:
— Піди-но прочитай!
Скочив той з карети, пішов і читає вголос. Цар послухав, щось записав і поїхав.
Приїхав цар
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Правда і Кривда: Побутові, моралізаторські казки та притчі», після закриття браузера.