Читати книгу - "Таємниця козацького скарбу"

А догнати можуть: відстань між мисливцями і дичиною скорочувалася.

Розділ 2

У якому ми дізнаємося, як приборкати страуса

Втікачі, не змовляючись, розуміли — ривок потрібен.

Добігти до будинків, а там заплутати вуличками чи в чийсь двір заскочити. Ризик є, зате порятуються. Бо пощади від розлюченого ватажка чекати не варто.

Богдан біг трохи попереду Данила, і першим зрозумів — можна скоротити шлях, якщо не оббігати кущі, які ростуть на дорозі, а проламатися просто через них. Ворогів це трошки затримає, а втікачам удасться виграти кілька секунд для так потрібного їм рятівного ривка.

— Вперед! — крикнув Бодя другові і перший скочив у зарості.

Не встиг оговтатись, як відразу отримав чимось міцним по голові.

Сахнувся назад — це врятувало від другого удару. Зате на нього налетів Данило, що саме шугнув у кущі. Обоє не втрималися на ногах, впали на землю. І побачили у себе над головами диво: просто з кущів стриміла тонка гнучка шия, на кінці якої прилаштувалася маленька пласка голова з міцним дзьобом. Дзьоб розкрився — і дивовижний птах люто зашипів. Так шиплять злобні індики, побачивши червоне. Але на жодному з хлопців червоного не було. Та й у кущах сидів не індик.

Шия загрозливо гойднулася. Створіння спробувало дістати когось із хлопців своїм дзьобом ще раз. Данило з Богданом, не думаючи про наслідки, швиденько порачкували з кущів. Причому Данько рухався правильно, головою вперед. А Бодя сунув задом, для чогось чмокаючи на напасника губами.

Вибралися обоє під загальний регіт. За кілька кроків від рятівних кущів вже вишикувалася уся Льончина ватага. Побачивши, як спочатку висунулася розпатлана голова одного, а потім — обтягнутий шортами зад іншого супротивника, хто завгодно міг би зареготати. Але не довго — ватага раптом дружно замовкла, а тоді перелякано закричала.

Бо просто на них із кущів, погрозливо вигнувши довгу шию, вийшов справжнісінький страус!

Птах знову погрозливо потягся дзьобом і мало не дістав ззаду Данила. Той скочив на ноги і погнав назад до берега. Та так дременув, що Богдан тепер ледь устигав за ним. Проте вони обидва не змогли б тепер наздогнати Льончину ватагу, адже гроза місцевої річки не біг — летів. Данило міг поклястися, що ноги ватажка ледь торкалися землі. Решта хлопців намагалися від нього не відставати.

Страус біг позаду і наздоганяв. Його сильні ноги робили величезні стрибки. Можна тільки уявити собі силу удару кожної з них. Ніхто з утікачів не хотів відчути їх на собі.

— У різні боки тікайте! — закричав на бігу Данило.

Та його не слухали. Льонька раптом круто завернув до річки і за мить уже стояв у воді по пояс. Як був — у кедах, штанях та футболці. За ним той же маневр повторили інші. Останніми в річку забігли Данило з Богданом. Бодя навіть стрибнув і проплив подалі. Страус зупинився біля краю води, знову погрозливо вигнув шию, а тоді почав поважно походжати вздовж берега туди-сюди.

— Він води боїться, — пояснив захеканий Льонька.

— То ви його знаєте? — перепитав Данило.

— Ага. Він місцевий. Футболом кличуть.

— Як-як? — здивовано перепитав Данько.

— Футболом. Не Дружком же його називати. І точно вже не Ціпою. Скажи йому «ціп-ціп», спробуй — відразу клювати почне.

Страус на прізвисько Футбол далі походжав берегом. Почувши ненависне «ціп-ціп», зупинився, повернувся до хлопців у воді, войовничо підстрибнув і знову зачалапав туди-сюди.

— Бач, поки когось не копне — не заспокоїться, — озвався один із ватаги.

— А якщо ми всі разом вискочимо — і в різні боки? — повторив Данило свою ідею. — Не побіжить же він за всіма разом.

— Точно, — погодився Льонька. — За кимось одним. І цим бідолашком може стати будь-хто. Я, ти, друг твій. Все одно радості мало.

«Це правда, — подумав Данько. — А що, як цей Футбол захоче мені забити гола?»

Богдан стояв по шию в воді і чухав забиту маківку. Вдруге мати справу з цим дзьобом у нього бажання не було. Проте й сидіти в річці до ночі не дуже хотілося.

Льонька тим часом поводився досить дивно. Склавши долоні і приклавши їх рупором до рота, він голосно крикнув:

— Га-а-а-а! — аж закашлявся при цьому, але не заспокоївся, гаркнув знову: — Га-а-а-алко!

Коли він крикнув утретє, з-за пагорба вибігла дівчинка. Зросту невеликого, худенька, волосся у дві смішні кіски заплетене. Маєчка простенька, зелені шортики, гумові капці на босу ногу. В руках дівчинка тримала звичайний футбольний м’яч.

Підійшовши ближче, дівча зупинилося, вперло одну руку в бік, а в іншій кілька разів підкинуло м’яч.

Данилові здалося, що в такий спосіб дівчина знущається з вісьмох хлопців, загнаних у воду лютим страусом.

— Чого стоїш! Чого зуби шкіриш! — крикнув Льонька. — Не бачиш хіба?

— Бачу! — дзвінко відповіла дівчинка. — Знову його дражнили?

— Кому він потрібен, потвора така! — встряв хтось із хлопців, і страус ніби зрозумів, що про нього йдеться. Він вигнув шию і навіть погрозливо підстрибнув.

А дівчинка відповіла:

— Сам ти потвора! Ось за потвору і маєте!

— Дивись, Галко, бо як вийдемо… — почав погрожувати Льончик.

— Ти вийди спочатку! — реготнула дівчинка. — Проситися будеш?

— Не буду! — люто вигукнув Гайдамака. — Рибою тут житиму, але проситися — не дочекаєшся!

— Жабою ти там будеш! Ква-ква-ква! — почала дражнитися Галка, тоді підійшла ближче, обвела поглядом усю компанію. — А цих двох я не знаю.

— Це вони! Вони твого Футбола займали! — недружним хором озвалися хлопці.

— Ми не хотіли! — крикнув Данило. — Ми ж не знаємо нічого!

Страус і далі походжав берегом.

— Добре, — мовила нарешті дівчинка. — Раз ви не знали — будете знати. Футику! — гукнула вона до лютого птаха. І — диво! — страус повернув до неї голову.

Галка підняла м’яча обома руками, замахнулася і кинула його страусові.

Ще одне диво: птах підскочив, влучним ударом правої ноги відбив м’яча, і коли той стукнувся об землю й покотився, страус, ніби забувши про хлопців, почав ганяти м’яч берегом, наче затятий футболіст. То ось звідки таке дивне прізвисько, зрозумів Данило.

— Вилазьте! — милостиво дозволила Галка. А тоді повернулася і гордо пішла за своїм страусом.

Богдан з Данилом поспішили вибратися з води перші. Та даремно вони думали, що небезпека минула. Можливо, для когось, але не для них.

Мокра ватага Льоньки Гайдамаки таки взяла їх у кільце.

Розділ З

У якому пояснюється, звідки на Полтавщині страуси

Кільце стискалося.

Здавалося, що