Читати книгу - "Наказано вижити"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Мюллер посміхнувся:
— Ми живемо в такий час, коли надійніше бути яким-небудь лейтенантом і ні в якому разі не групенфюрером, хіба не так?
Гелен знизав плечима:
— Ви — достеменний німець, а тому всі життєві явища намагаєтеся звести до єдиної формули порядку. А він неможливий, бо коли логіка відокремлена від емоцій, починається хаос.
— Не бачу зв'язку, — сказав Мюллер, сідаючи в крісло навпроти Гелена.
— Це комплімент. Якби ви відразу вміли бачити мої зв'язки, то не сидів би я тут, а — в кращому разі — мерз би у бліндажах на Східному фронті.
— Даремно ви вважаєте мене своїм головним ворогом, — відповів Мюллер. — У вас є вороги набагато могутніші за мене, і вам це відомо, але ви чудово знаєте Росію — це ваш найнадійніший гарант, і аж ніяк не зв'язки. Ви все-таки розтлумачте наївному селянинові вашу логічну хитрість.
— Гаразд. — Гелен теж посміхнувся. — Емоції людини — це природжене, логіка — набуте. Коли ці дві іпостасі з'єднуються воєдино, починається робота, приречена на удачу. А ми останні роки живемо немовби розрубані надвоє: емоції промовляють нам одне, а логіка — тобто обов'язок підкорятися вказівкам і виконувати накази — веде нас зовсім в інший бік. Ви згодні?
— Безперечно.
— От бачите… Ви як достеменний німець марно намагаєтесь поєднати несполучне і впадаєте в алогізм, який таїть у собі біду…
— По-перше, я баварець, а не німець. По-друге, я далеко не завжди розбавляю нашу нинішню нелогічну логіку емоціями, — тому, мабуть, і живий поки що. Але я й досі не вбагнув, чого це ви загнули про «достеменного німця»?
— Тому що ви намагаєтесь нав'язати себе, свою манеру мислення співрозмовникові… Не сперечайтесь, я теж не зовсім чистий німець, — домішка пруссака не може не датися взнаки… Ви мислите прямолінійно: якщо групенфюрер чи генерал — значить, в очах ворогів ти справжнісінький злочинець, а лейтенант — всього лише напівсучий син. Так?
— Так.
— Вам, звичайно, гірше, ніж мені. Вас ненавидять і на Сході й на Заході. Що стосується мене, то люта ненависть Кремля певною мірою компенсується жадібним інтересом до мого діла фінансових єврейчиків на Заході, а особливо в Америці.
— Отепер я все зрозумів, — зітхнув Мюллер. — Це ви про те, що вам, генералові, ще можна якось продатися, а таку стару шлюху, як мене, тата-Мюллера, — нехай навіть я перетворюся в лейтенанта, — поставлять до стінки і росіяни і американці?
— Ні, ви ніякий не баварець, ви німець, стопроцентний німець, і ваші предки напевне народилися в Бранденбурзі або в Ганновері, мені жаль вас. Ми з вами, саме ми, групенфюрер, являємо собою не щось там, а пам'ять рейху. Моя пам'ять звернена проти Кремля, ваша — як проти Кремля, так і проти Даунінг-стріт, Білого дому та Єлісейського палацу, — нас гріх стріляти.
— Ні, — Мюллер похитав головою. — Ні, генерале. Ви сплутали мене з Шелленбергом. Але мислили ви саме в тому напрямку, який і привів мене до вас… Гудеріан відмовився передати нам копію вашої «Червоної біблії». Чому?
— Гудеріан лише підписав папір, групенфюрер. А відмовився я.
Він знав, що робив, відмовляючи на прохання гестапо надіслати примірник «Червоної біблії». В цій книзі були надруковані досьє на радянських політичних діячів, генералів, конструкторів, міністрів — словом, на всіх тих, хто являв собою кістяк влади; це досьє Гелен збирав, використовуючи дані агентури, засланої в Росію, перехоплення телефонних переговорів і допити полонених (він провів два місяці з Власовим, розмовляючи з ним і його найближчим оточенням, перевіряючи ще раз те, що було вже закладено в «біблію», і додаючи нове, що приніс з собою зрадник).
«Червона біблія» була одним із шансів Гелена; ніхто в світі не мав такої інформації, як він і його штаб, жодна розвідка, включаючи й Шелленберга, який зосередився в основному на політичних, тобто скороминущих інтригах, не знала того, що знав Гелен; бригадефюрер забув чи, може, не зрозумів, що справжня розвідка закладає міни уповільненої дії про запас, на багато років уперед. А втім, йому можна було співчувати — він працював під Гіммлером, який поспішав доповісти фюрерові про черговий успіх. Але армія рейху жила за законом резерву: навіть під час перемоги треба думати про можливі поразки й заздалегідь готувати реванш, контратаку, новий нищівний удар…
— Вас можуть неправильно зрозуміти, генерале, — сказав Мюллер. — Я й приїхав для того, щоб вирішити це питання мирно.
Гелен похитав головою:
— Групенфюрер, не втішайте себе: зараз у Гітлера лише одна надія — ми, армія. Ви були найстрашнішою інституцією рейху ще рік тому, навіть півроку. Тепер ви не можете без нас нічого. Мене тепер не віддадуть вам. Я не боюся вас більше.
— Он як! — сказав Мюллер. — Ви молодець. Люблю хоробрих. Це в мене з дитинства — я ж боягузом був. Саме боягузи липнуть до таємної поліції — реальна могутність, ще б пак, влада над іншими… Тільки спішно відправте в Тюрінгію, на свою віллу, до дружини й дітей, кілька взводів солдатів, нехай охороняють вашу родину як зіницю ока: зараз час страшний, удари в першу чергу сиплються на нещасних жінок та дітей…
Мюллер повільно, важко підвівся й пішов до дверей.
— Ви збожеволіли! — вигукнув Гелен. — Ви збожеволіли! Верніться!
Мюллер слухняно повернувся, знову сів у крісло — тепер уже міцно, по-хазяйськи, й миролюбно сказав:
— Хоча б кавою почастували, їй-богу.
Гелен, оволодівши собою, відповів:
— Я почастую вас кавою, але вам також не завадило б посадити в своїй квартирі наряд есесівців. У вас же теж сім'я, дружина й син, чи не так?
— Була, — відповів Мюллер. — Син загинув на Східному фронті, а дружиною я ладен пожертвувати. Ви мене зупинили тільки для цього?
— Навіщо вам «Червона біблія»?
— Для того, щоб запросити вас у пай.
— Тобто?
— Усе дуже просто: в мене з'явився канал зв'язку з Москвою: якщо вашу «Червону біблію» переправити в Кремль, вона викличе там таку бурю, такий жах, таку манію підозріливості, що наслідки важко передбачити. Захід буде страшенно здивований подіями, що можуть вибухнути у Москві. У вас, як я чув, підтасовано такі дані на Жукова, Говорова, Рокоссовського, наркома авіації Шахуріна, які ми піднесемо відповідним чином. Пам'ять Власова вибіркова. Те, що звичайна людина легко забуває, зрадник пам'ятає загострено, істинний сплав логіки й емоції, спроба підтягти всіх чистих під себе, брудного; зрада — категорія цікава, зрадник хоче бути третім, він завжди шукає — для свого виправдання — перших і других… Я згоден попрацювати з вашою «біблією» тут, у кабінеті, якщо ви боїтесь — і
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Наказано вижити», після закриття браузера.