read-books.club » Детективи » Бомба для голови 📚 - Українською

Читати книгу - "Бомба для голови"

119
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Бомба для голови" автора Юліан Семенов. Жанр книги: Детективи. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 2 3 ... 97
Перейти на сторінку:
таксиста зашерхотіло, і крізь таємничі перешкоди сонного міста низький чоловічий голос проговорив:

— Слухайте адресу: Нойкельн, Шуберштрасе, п’ять.

— Вас зрозумів, спасибі, — відповів водій і підморгнув пасажирові: — Все гаразд, я маю клієнта. — Будь ласка, якщо вам не важко, відчиніть позаду вікно: страшенна задуха, а кондиціонер поставити — нема грошей…

— Повернути ручку вниз?

— Ні, навпаки, вгору. Та ви станьте на сидіння колінами, інакше не дістанете.

Чоловік став на коліна і потягся до білої ручки, що виблискувала хромом. Саме ця блискуча біла ручка на червоній шкіряній оббивці була тим останнім, що він бачив у житті, — куля, випущена водієм з безшумного пістолета, знесла йому півчерепа, і рудий мозок забризкав скло, що через якусь мить стало чорно-червоним від крові.

Куля, пройшовши крізь дверці зверху вниз, бо водієві довелося трошки підвестися, щоб зручніше було стріляти в потилицю пасажира, зрикошетила об люк каналізації й розрізала край вікна в квартирі фрау Шмідт. Ударившись об металевий стержень люстри, куля розбила екран телевізора — вже при кінці свого польоту.

Фрау Шмідт саме в цю хвилину снився сон, начебто вона під час бомбардування загубила картки на маргарин і на крупу. Вона закричала й прокинулась. Її дочка Лотта прибігла до неї в спальню. Дочка просила її залишитися ще на тиждень у Гамбурзі: обстановка «в фронтовому місті» погано впливала на нервовий стан матері, де та жила зовсім самотня, у великій квартирі, далеко від центру, на березі Брюггерканалу, — саме там, де щойно вбили людину, яка вважала, що слід «переключитися», поринувши в спогади про осінній ліс, в якому пломеніло осикове листя…

Гейнц Кроне любив друкувати стоячи, але в редакції не було бюро, на якому можна було б установити машинку. Тому Кроне завжди влаштовувався на підвіконні.

В «Європейському центрі» — найвищому будинку Західного Берліна, де містився «Телеграф», були широкі дубові підвіконня, дуже високі, — можна було поставити машинку, поруч покласти купку паперу, і ще лишалося місце для книжок та довідників.

Кроне додрукував сторінку, закурив, вставив у машинку чистий аркуш і подивився в широке, без рами, вікно. Місто засинало, і тому синьо-неонове світло «Європейського центру» здавалося тривожним і мертвим.

«Його добре знають робітники заводів у Ганновері, Дюссельдорфі, Бремені, Ессені і Гамбурзі; трохи менше він відомий співробітникам обчислювальних центрів з автоматики й систем управління в Західному Берліні, Нюрнберзі й Мюнхені; преса про нього, напевне, знає лише те, що було в свій час опубліковано окупаційними властями в 1946 році. З допомогою його «мозкового тресту» тепер дозуються відомості про те, що глава концерну демократичний, простий у поводженні з людьми, скромний в особистому житті (витрачає на себе 13 марок на день, курить найдешевші сигарети), любить Вагнера й Баха; читає Сіменона й Жюля Верна і носить костюми, куплені в універмазі, 52-й розмір, 4-й зріст. Але все, що стосується його справ, оточено непроникливою стіною таємниці, крім підсумкової цифри: він був власником семи мільярдів марок. «Система безпеки» концерну відрегульована надзвичайно старанно. Одні вважають: це можливо тому, що концерн сімейний, а не акціонерний, отже, глава й хазяїн практично безконтрольний в усіх своїх діях і несе особисту відповідальність тільки перед законом. На наш погляд, служба розвідки в концерні така точна тому, що організували цю роботу аноніми з колишнього IV відділу імперського управління безпеки. Нагадаємо тим, хто народився після 1945 року: IV управління РСХА простою мовою називалося в часи Гітлера коротше й певніше — гестапо.

Незважаючи на те що починаючи з 1952 року все, пов’язане з діяльністю Фрідріха Дорнброка, оточене соковито виписаними «різдвяними міфами», ряд відомостей нам усе ж таки пощастило роздобути. Наприклад, ми дізналися, що пан Дорнброк вів переговори з баварським урядом про купівлю тієї землі в Берхстенсгадені, де стояв будинок Гітлера. Пану Дорнброку відмовили, але він зумів купити землю неподалік, загальною площею вісім квадратних кілометрів. Селяни в навколишніх селах незабаром стали називати цю обнесену металевою сіткою територію «вулканом дракона», бо в гірський маєток провели велику шосейну дорогу для вантажних автомашин, в камінні пробили гігантську штольню й на водоспаді побудували електростанцію, потужність якої давала підставу зробити висновок про її цільове призначення. Вибух, що відбувся в штольні, і відсутність будь-яких відомостей про причини вибуху, який потряс — у прямому розумінні — околиці, дозволяють вважати «атомну версію» єдино розумною. Це дуже нагадувало підземні ядерні випробування. Представник концерну зробив заяву для преси, в якій твердив, що в штольні провадились роботи по уточненню взаємодії систем «центрифуги», призначеної для добування урану «виключно в мирних цілях». Роботи в «вулкані дракона» після цього припинились, але заводи концерну Дорнброка активно, з наростанням випускають жароміцні метали, ракетне паливо, електронну техніку; в його дослідних інститутах вдосконалюються найновітніші системи управління і космічного зв’язку. Нас не може не бентежити, де, в якому місці Федеративної Республіки, на якому з своїх заводів пан Дорнброк продовжує роботи по створенню «особистої» атомної бомби. Треба сподіватися, що уряд канцлера Кізінгера серйозно зацікавиться цим питанням. Нас принаймні не влаштовує твердження статс-секретаря про те, що чутки про роботу Дорнброка в галузі створення «Н-бомби» перебільшені, бо у ФРН нема районів, де можна було б проводити випробування ядерної зброї. Це твердження безпідставне й наївне».

Гейнц Кроне викреслив кілька прикметників, прочитав статтю ще раз і пішов до шеф-редактора «Телеграфу»: коли справа стосувалася концернів Фліка, Дорнброка чи Круппа, Кроне показував свої матеріали і директорові видавництва, і шеф-редакторові газети, щоб разом визначити позицію на майбутнє — на випадок, якщо надійде судовий позов «про наклеп і дифамацію[1]».

— Буде гроза, — сказав Кроне, входячи до шеф-редактора. — Ви відчуваєте, як парить? Ось погляньте, я, по-моєму, непогано розправився з Дорнброком.

— Не треба з ним розправлятися, — сказав шеф-редактор і простяг Кроне свіжі аркуші з телетайпа. — Зараз про нього не можна друкувати нічого, це буде надто жорстоко.

Кроне прочитав повідомлення: «Як стало відомо, болгарський інтелектуал Павло Кочев, що стажувався в Москві, в аспірантурі професора Максима М. Ісаєва по темі «Концерн Дорнброка», вчора увернувся до уряду Західного Берліна з проханням про надання йому політичного притулку. Про це повідомив на прес-конференції директор газети «Курір» Ленц».

— Ну то й що? — здивувався Кроне. — Яку це має причетність до мого матеріалу?

— Перегорніть сторінку. Вони у вас злиплися. Ви не те читали.

«Майор Гельтофф з поліції повідомив пресу, що на квартирі кінорежисера Люса, відомого своїми лівими переконаннями, тільки що знайдено труп Ганса Фрідріха Дорнброка, єдиного спадкоємця всіх капіталів концерну».

Закон і Ліра

1

1 2 3 ... 97
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Бомба для голови», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Бомба для голови"