Читати книгу - "Тиша"

Каспер грав Partita a-moll[4]. Від самотньої лампочки під стелею падало м’яке золотисте світло на тварин, що прислухались до нього. Колись він прочитав у Мартіна Бубера, що люди натхненні за своєю природою — найближчі до тварин. Екхарт про це теж писав у своїх трактатах. Саме серед тварин треба шукати Бога. Він подумав про дівчинку.

У дев’ятнадцятилітньому віці, коли він здобув справжнє визнання, він виявив, що, коли тобі відкрита звукова основа людини, особливо дитини, можна непогано заробляти. Він одразу ж почав робити на цьому гроші. За кілька років у нього було вже по десять учнів на день — як у Баха в Лейпцигу.

У нього навчалися тисячі дітей. Спонтанних дітей, зіпсутих дітей, вундеркіндів, нещасних дітей.

І, нарешті, з’явилася ця дівчинка.

Каспер поклав скрипку до футляра і взяв його в руки, наче мати, що годує немовля. Скрипка була кремонської школи, роботи Ґварнері — останнє, що лишилося від кращих часів.

Він проказав свою вечірню молитву. Близькість тварин допомагала майже цілком перебороти страх. Він прислухався до втоми, яка навалювалася на нього одночасно з усіх боків. Тієї миті, коли йому вдалося визначити її тональність, вона кристалізувалася в сон.

2

Він прокинувся незвично рано. Заворушилися тварини. Лампочка, зблякнувши в ранковому світлі, все ще горіла під стелею. Перед стійлом стояв кардинал і з ним хлопець-півчий. Обидва у довгих чорних пальтах.

— Мерк, — назвав себе той, хто був старший. — Міністерство юстиції. Ви дозволите вас підвезти?

Вони відвезли його в його московське минуле. На початку вісімдесятих він пропрацював три зимові сезони в російському державному цирку. Жив він у Будинку циркового артиста, на розі Тверської і Гнєздниківського провулку. Про дореволюційну велич тієї будівлі йому тепер нагадав особняк, у якому містилося Копенгагенське податкове управління на вулиці Кампмансґаде. За останні півроку йому доводилося приїжджати сюди вже двічі. Проте машину за ним присилали вперше.

У будинку було темно, двері були замкнуті. Але кардинал мав ключа. За допомогою цього ключа можна було потрапити навіть на ті горішні поверхи, які на панелі ліфта були заблоковані. У К’єркеґора десь написано, що в кожній людині є багатоповерховий будинок, але немає сходів, що ведуть у бельетаж. От би К’єркеґору опинитися з ними сьогодні вранці — вони піднялися на самісінький верх.

У вестибюлі він зауважив мармур і електричні смолоскипи з бронзи, але то була лише прелюдія. Вийшовши з ліфта, вони опинилися на сходовому майданчику, на якому, в потоках вранішнього світла, що лилося крізь великі мансардні вікна, цілком можна було б поставити стіл для турніру з більярду. У скляній будці між ліфтом і сходами сидів молодик. Біла сорочка, краватка, вродливий, як Оле Лукоє. Але звучання його нагадувало про чіткий стройовий крок. Задзижчав електричний замок, і двері перед ними розчинилися.

За дверима починався широкий білий коридор. Паркетні підлоги, затишні лампи й високі двері на дві половини, що вели до просторих непрокурених кабінетів, де люди трудилися, неначе їм платили від виробітку. Приємно було усвідомлювати, що гроші платників податків не пропадають марно: тут усе гуділо, мов на майданчику, де зводиться циркове шатро. Насторожувала тільки рання година. Коли вони проїздили повз станцію Неррепорт, Каспер поглянув на годинника. Він показував за чверть шосту.

Одні з останніх дверей були замкнуті. Відімкнувши їх, Мерк пропустив Каспера вперед.

У приймальні, лункій, немов притвор церкви, сиділи двоє широкоплечих ченців у костюмах. Молодший мав бороду, а волосся його було зібране в хвіст. Кивнувши Мерку на знак вітання, вони підвелися.

Двері позаду них відчинилися — всі зайшли. У коридорі температура була цілком нормальна, а тут виявилося холодно. Вікно, що виходило на озеро Святого Йорґена, було відчинене настіж, на них повіяло вітром звідкись із Зовнішньої Монголії. Жінка, що сиділа за столом, була схожа на козачку: мускулиста, гарна, безпристрасна.

— А його навіщо привели? — спитала вона.

Біля письмового столу півколом стояли стільці, вони сіли.

Перед жінкою лежали три течки. На вилозі піджака у неї був прикріплений маленький значок. Такий, які носять щасливчики, що дістали в нагороду від Її Величності хрест ордена Даннеброга. На полиці за її спиною розміщалася ціла експозиція язичницьких срібних кубків з викарбуваними на них кіньми. Каспер нап’яв окуляри. Сучасне п’ятиборство. Принаймні один з кубків був з Чемпіонату Скандинавських країн.

Жінка очевидячки була готова до того, що так чи інакше буде здобуто швидку перемогу. Гарне світле волосся було укладене в гладеньку самурайську зачіску. Та тепер якась розгубленість закралася до її звукової системи.

Мерк кивнув ченцям.

— Він клопотав про повернення йому данського громадянства. Іноземний відділ поліції розглядає його справу, щоб передати до Комісії для надання громадянства.

За першим разом, коли Каспера викликали, — то було через місяць після його повернення до Копенгагена, — до нього прикріпили судового виконавця. Наступного разу ним опікувалася вже завідувачка відділу Аста Борелло. Того разу вони з нею сиділи удвох в якомусь маленькому приміщенні для огляду, кількома поверхами нижче. Він тоді добре розумів, що то не її кабінет. Ось тепер вона була у себе вдома. Обіч неї, перед комп’ютером, наготувавшись вести протокол, сидів молодик у костюмі, з білявими локонами. У кабінеті було світло і досить просторо, щоб накреслити на підлозі арену для велосипедного циркового номера. А велосипед стояв біля стіни — сірий гоночний велосипед з блискучого легкого сплаву. Попід стінами були розставлені низенькі столики й дивани для невимушеної, неофіційної розмови, скромні офісні стільці та два студійні магнітофони для записування свідчень у присутності свідків.

— Ми отримали дані від американців, — мовила вона. — Від Commissioner of Internal Revenue[5]. З посиланням на договір про уникнення подвійного оподаткування, укладений у травні сорок восьмого. Дані — починаючи із сімдесят першого року, коли він уперше отримав самостійний дохід, що підлягає оподаткуванню. Виявилося, що він отримав гонорарів на суму, щонайменше, двадцять мільйонів крон. З яких менше семисот тисяч занесено до податкової декларації.

— Він має якісь статки?

Це питання поставив старший з ченців.

— Ні. З дев’яносто першого року ми маємо право — на підставі закону про податковий контроль — заблокувати й усі його іноземні рахунки. Коли ми звернулися до іспанців, нам спочатку відмовили. Відповіли, що артисти вар’єте і танцівниці фламенко мають якийсь особливий дипломатичний імунітет. Але ми знову звернулися до них з рішенням міжнародного суду. Виявилося, що він продав усю незначну нерухомість, яку