Читати книгу - "Vita Nostra"

шістнадцять років відпочивати, як маленькій, із мамою нормальній дівчині соромно. Сашці хотілося б стояти ось так, спираючись на лаву, в центрі гомінкої компанії, сміятися разом з усіма, або сидіти в кафе й потягувати джин-колу з баночки, чи грати у волейбол на майданчику, вкритому розтрісканим, ніби слоняча шкіра, сірим асфальтом. Але вона проходила повз них — вдавала, що квапиться у своїх, куди цікавіших справах, і гаяла вечори, гуляючи з мамою парком та набережною, розглядаючи картини незчисленних пляжних художників, прицінюючись до полірованих мушель і глиняних свічників, займаючись загалом анітрохи не нудними й милими серцю справами. Але вибухи сміху, що долинали від компаній, іноді змушували її зітхати.

Шторм ущух. Каламуть осіла, море знову стало прозорим, і Сашка спіймала краба — крихітного, мов павучок. Спіймала й одразу відпустила. Половина часу, відведеного на відпочинок, пролетіла не знати як — здавалося б, щойно приїхали, а вже за вісім днів їхати назад…

Чоловік у синій кепці зустрівся їй на базарі. Сашка йшла собі, прицінювалася до вишень, та коли обігнула торговий ряд, раптом побачила його в юрбі. Він стояв віддалік, втупивши в Сашку темні окуляри, крізь які не проходив жоден промінець. І все-таки вона була впевнена, що він дивиться на неї, тільки на неї.

Сашка розвернулася й рушила до виходу. Зрештою, вишні можна купити на розі — там хоч і дорожчі, але не набагато. Помахуючи поліетиленовим пакетом, вона вийшла на Вулицю до Моря й рушила вгору, до своєї п’ятиповерхівки, намагаючись якомога довше залишатися в затінку акацій і лип.

Пройшла півкварталу, озирнулася. Чоловік у темному джинсовому костюмі простував за нею.

Сашка чомусь була впевнена, що він залишився на базарі. Існувала ще, звісно, ймовірність, що цьому чоловікові з нею просто по дорозі, але здавалася зовсім несерйозною. Дивлячись у чорні непрозорі скельця окулярів, Сашка відчула раптом панічний страх.

Довкруж повно було відпочивальників і пляжників. Діти так само обливалися розталим морозивом, ятки так само торгували жуйкою, пивом і овочами. З неба пекло пообіднє сонце, а Сашці зробилося холодно до інею в животі. Не відаючи навіть, звідки той страх і чому вона так боїться темного чоловіка, Сашка рвонула вулицею вгору — тільки босоніжки застукотіли, а перехожі сахнулися з дороги.

Задихаючись і не сміючи озирнутися, вона вбігла у двір з «павичевими» деревами. Заскочила до під’їзду і подзвонила. Мама довго не відчиняла, внизу ляснула стулка, почулися кроки сходами…

Мама нарешті відчинила. Сашка вскочила в квартиру, мало не збивши її з ніг. Грюкнула дверима й замкнула на замок.

— Ти що?!

Сашка припала до вічка. Перекручена, мов у кривому дзеркалі, з’явилася сусідка з кульком аличі, проминула другий поверх, посунула вище, на третій…

Сашка відсапалася.

— Що сталося? — з тривогою запитала мама.

— Та так. — Їй було соромно. — Причепився тут один…

— Хто?!

Сашка взялася пояснювати. Історія з темним чоловіком, переказана зрозумілими словами, виявилася не те що не страшною — просто дурнуватою.

— Вишень ти не купила, — підсумувала мама.

Сашка винувато знизала плечима. Треба було повернутися на базар, але від самої лише думки про те, щоб відчинити двері та вийти знов у двір, дрібно тремтіли коліна.

— Оце новини, — зітхнула мама.

Узяла в Сашки сумку та гроші й мовчки пішла на базар.

* * *

Наступного дня вранці дорогою до моря Сашка знову побачила темного чоловіка. Він стояв біля кіоску турфірми, начебто вивчаючи маршрути й ціни, а насправді спостерігаючи за Сашкою крізь непрозорі темні окуляри.

— Ма… Дивися…

Мама простежила за її поглядом. Підвела брови.

— Не розумію. Стоїть собі мужичок. Ну то й що?

— Ти в ньому нічого особливого не бачиш?

Мама спокійнісінько йшла далі, щокроку наближаючись до темного чоловіка. Сашка сповільнила ходу.

— Я на той бік перейду.

— Ну, перейди… По-моєму, сонце тобі голову капітально напекло.

Сашка перетнула смугу м’ятого асфальту з відбитками коліс. Мама пройшла повз темного чоловіка, він навіть не глянув на неї. А дивився на Сашку й тільки на неї. Проводжав її поглядом.

На пляжі вони взяли шезлонг, поставили на звичному місці, але Сашці вперше не хотілось купатися, їй кортіло повернутися додому й замкнутися в квартирі… Хоча двері в тій квартирі фанерні, можна сказати, ілюзія, оббита старим дерматином. Краще вже тут, на пляжі, де людно й гамірно, де погойдуються при березі плавучі матраци, маля з надувним кругом на поясі стоїть по коліна у воді, а круг має вигляд лебедя з довгою шиєю, і дитина стискає біле м’яке горло…

Мама купила пахлави у рознощиці в білому фартусі. Сашка довго облизувала солодкі липкі руки, потім пішла до моря — помити. Увійшла у воду, не знімаючи пластикових капців. Червоний буй, знак досконалості на півдорозі до обрію, легенько погойдувався на воді, відбивав сонце матовим боком. Сашка посміхнулася, відкидаючи тривогу. Справді, кумедна історія. Чого їй боятися? За тиждень вона поїде додому, і взагалі… Що він їй зробить?

Вона ввійшла глибше, скинула капці й пожбурила на берег, подалі, щоб не поцупила випадкова хвиля. Пірнула, пропливла кілька метрів під водою, виринула, пирхнула, засміялася і рвонула до буя — залишаючи позаду берег, гомін, тітку з її пахлавою, страх перед темним чоловіком…

А вдень з’ясувалося, що забули купити олії і нема на чому смажити рибу.

* * *

Погойдувалися рожеві квіти на «павичевих» деревах. Далі, в кущах, теж щось цвіло й пахло, приваблюючи бджіл. На лаві дрімала бабуся. Хлопчак років чотирьох водив крейдою по бетонній бровці тротуару. Вулицею до Моря текла звична строката юрба.

Сашка вийшла й знову озирнулася. І бігцем, аби швидше впоратися, рвонула до магазину.

— Жінко, ви остання? Я за вами буду…

Черга рухалася не швидко, але й не повільно. Коли покупців залишилося троє, Сашка відчула погляд.

Темний чоловік виник у дверях магазину. Повз чергу підійшов до прилавка. Зупинився, начебто розглядаючи асортимент. Очі, сховані за окулярами, свердлили Сашку. Пробирали наскрізь.

Вона не зрушила з місця. Спершу тому, що ноги приклеїлись до підлоги. А потім подумала й усвідомила — тут, у магазині, їй нічого не загрожує. Їй узагалі нічого не загрожує… А все кидати, вибиратися з черги, бігти додому — нерозумно. У під’їзді він якраз і наздожене.

От хіба погукати мамі знадвору… Нехай визирне у вікно…

І що?!

— Дівчино, ви купуєте?

Вона купила олію. Розплачуючись, розсипала дріб’язок. Дідок, який стояв за нею, допоміг зібрати монети. Може, попросити в когось допомоги?

Темний чоловік стояв біля прилавка й дивився на Сашку. Від його погляду в неї думки плуталися. Це була ганьба,