Читати книгу - "Ерагон. Спадок"

Ерагон і Сапфіра полетіли до Сурди, де Насуада, очоливши варденів, готувалася до нападу на Імперію Галбаторікса. Ургали приєднуються до варденів. Вони хочуть помститися Галбаторіксу, бо він, як вони стверджували, затьмарив їхній розум. Там-таки Ерагон знову зустрічає дівчинку Елву, яка, хоч за віком була малою дитиною, через його невдале благословення нагадувала поведінкою цілком дорослу людину.

Невдовзі Ерагон, Сапфіра й вардени вступають у бій з армією Галбаторікса на Палаючій рівнині. Це була велика кровопролитна битва, до якої за якийсь час приєднався й Роран із карвахольцями та гноми, які прийшли з Беорських гір.

Під час цієї битви зі сходу з’явилася постать, вбрана у начищені до блиску обладунки, на червоному драконі. Невідомий прибулець убив короля гномів Ротгара, а потім вступив у двобій з Ерагоном і Сапфірою. Б’ючись із Вершником-незнайомцем та його червоним драконом, вони з’ясували, що то був Мертаг, який присягнув на вірність Галбаторіксу разом зі своїм драконом Торнаком, що вилупився з червоного яйця.

Мертаг був дуже сильний і міг би здолати Ерагона із Сапфірою. Та він не зробив цього й відпустив їх, оскільки раніше був другом Ерагона. А крім того, як він розповів про це Ерагонові, вони були братами, бо їх обох народила Селена — кохана дружина Морзана.

Перед тим як відпустити Ерагона, Мертаг забрав у нього Зарок, меч їхнього батька. Після цього вони з Торнаком покинули Палаючу рівнину, як і решта воїнів Імперії.

По закінченні битви Ерагон, Сапфіра та Роран вирушили до скелястого міста смерті Хелгрінда, де їм довелося вступити в бій з разаками й летрблаками, істотами, що нагадували великих кажанів і були конями разаків. Вони вбили одного разака й летрблака, а також урятували Катріну. В одній із камер Ерагон знайшов сліпого й напівглухого Слоуна, батька Катріни. Спочатку Ерагон хотів убити зрадника, але потім передумав і за допомогою закляття змусив його впасти в глибокий сон, а Катріні й Роранові сказав, що Слоун мертвий. Потім Вершник попросив Сапфіру доправити Рорана й Катріну до варденів, доки він не спіймає останнього з разаків.

І він таки вбив останнього разака, а потім разом зі Слоуном покинув Хелгрінд. Після тривалих роздумів Ерагон зовсім випадково назвав справжнє ім’я Слоуна прадавньою мовою — мовою сили та магії. Це ім’я давало йому цілковиту владу над цим чоловіком. І він змусив його присягнути, що той ніколи більше не побачить своєї доньки, а потім відправив його жити до ельфів. Але він не сказав м’ясникові, що, коли той покається й стане доброю людиною, ельфійські чарівники зцілять його очі.

Арія зустріла Ерагона на півдорозі до варденів, і вони разом повернулися пішки через ворожу територію. У варденів Вершник дізнався про те, що королева Ісланзаді послала дванадцятеро ельфівчаклунів на чолі з Блодхгармом, щоб захистити його й Сапфіру. Після цього Ерагон зняв частину закляття з дівчинки Елви. Вона зберегла свою здатність сприймати біль інших людей, але більше не відчувала потреби рятувати їх від нещасть.

Тим часом Роран, нарешті, одружився з Катріною. Вона мала народити дитину, тож Ерагон уперше за багато років був дуже щасливий.

Трохи згодом Мертаг, Торнак і загін вояків Галбаторікса знову напали на варденів. З допомогою ельфів Ерагонові й Сапфірі вдалося стримати їх, хоч під час сутички Ерагон і не зумів здолати Мертага. Це була дуже важка битва, бо Галбаторікс зачарував солдатів, так, щоб ті не могли відчувати болю. Вардени зазнали великих втрат.

По тому за наказом Насуади Ерагон вирушив до гномів як представник варденів, коли ті обирали собі нового короля. Сапфіра цього разу мусила залишитися, щоб захищати табір варденів.

Пліч-о-пліч з варденами воював і Роран. Він був чудовим воїном і ватажком, тож вардени дуже його поважали.

Коли Ерагон перебував у гномів, семеро вояків із клану Аз Свелди рак Ангуін спробували його вбити. Та, незважаючи на це, нарада клану продовжилася, і Орик був обраний наступником свого дядька. Сапфіра прибула якраз на коронацію. Вона здійснила свою обіцянку — полагодила Зоряний Сапфір гномів, їхню найбільшу святиню й гордість, який був розбитий під час битви Ерагона зі Смерком.

Після коронації Ерагон і Сапфіра повернулися до Ду Вельденвардена. Там Вершник Оромис розповів про те, що Ерагон насправді був сином не Морзана, а Брома, хоча їх із Мертагом таки дійсно народила Селена. Оромис та Глаедр також розказали все про Елдунарі — твердий предмет, схожий на коштовний камінь, що є в грудях драконів. Його називають серцем сердець. Воно чисте й незаплямоване і може жити навіть після смерті дракона. Але той, кому належить його Елдунарі, тримає у своїх руках і його душу, а отже, може примусити його робити все що завгодно.

Перебуваючи в Ду Вельденвардені, Ерагон вирішив, що йому потрібен, меч, який зможе замінити Зарок. Він пригадав пораду кота-перевертня Солембума під час їхньої подорожі з Бромом і вирушив до дерева Меноа. Юнак поговорив з дереном, і дерево погодилося дати йому шматок руди З-під свого коріння в обмін на те, чого воно захоче.

Ельфійка Рунон, майстриня, яка кувала мечі Для всіх Вершників, допомогла Ерагонові виготовити меч. Юнак назвав його Брізінгр, що означає «вогонь». Щойно він вимовляв це ім’я, як лезо меча спалахувало сапфірово-блакитним полум’ям.

Своє серце сердець старий дракон Глаедр довірив Ерагонові та Сапфірі, і вони повернулися до варденів.

Під час облоги Фейнстера Ерагон і Арія несподівано зустрілися з ворожими чаклунами, один з яких перетворився на Тінь Варауга. З допомогою Ерагона Арія вбила Варауга.

Тим часом Галбаторікс, заволодівши розумом Мертага й Торнака, змусив їх убити Оромиса й Глаедра. І хоча вардени здобули перемогу в Фейнстері, Ерагон і Сапфіра дуже сумували з приводу загибелі свого вчителя Оромиса. Але вардени залишилися і все далі й далі просувалися до серця Імперії — столиці Урубейн, де сидів Галбаторікс, гордий, самовпевнений і пихатий, бо йому належала сила драконів.

ПРОРИВ

Cапфіра заревла так, що в солдатів мимохіть затремтіли жижки.

— За мною! — крикнув Ерагон і здійняв Брізінгр над головою, щоб усі його бачили. Блакитний меч виблискував і переливався, вирізняючись на тлі чорних хмар, які згустились на заході.— За варденів!

За спиною юнака зі свистом пролітало безліч стріл, та він не звертав на це уваги.

Воїни скупчились біля підніжжя брили, на якій стояли Ерагон і Сапфіра, й